Християнські реабілітаційні центри в Україні дають більше позитивних результатів у подоланні залежностей, аніж офіційна наркологія, якої майже немає, наполягає ветеран.
До Дня Незалежності України відбулася Всеукраїнська міжконфесійна акція-автомотопробіг “Шлях незалежних“, який організували керівники християнських реабілітаційних центрів, більшість з яких самі колись були наркоманами і роками дивилися в очі передчасної смерті від наркотиків. Під час пресконференції у Львівському пресклубі, пише Dailylviv.com, організатори акції розповідали свої життєві історії, якими переконували правоохоронців не шукати скалки в очах доброчинних реабілітаційних центрів, а побачити колоду у своїх – державних.
Розповідає Віктор Шпоть, старший військовий капелан ДУК УЄЦ, пастор-капелан церкви “Нове покоління”, старший капелан ГФ “Капеланський патруль”, член виконкому міської ради Першотравенська:
– На нашій акції з’явився флеш-моб: чорним написано, скільки ти споживав наркотики, а червоним – скільки не вживаєш. Як це офіційна наркологія називає – період ремісії. Ось у мене – 20 на 20 років. Уявіть собі…
Зараз я старший військовий капелан. Я також ще старший капелан поліційського патруля. Я служу не лише військовим, але й служу поліції, слава Господу. І я побачив, що нам треба припинити жити в країні абсурду. Абсурд у тому, що я приїжджаю з фронту, з чергового відрядження, і мене викликає заступник начальника (поліції- DL): “Вітя, ну треба написати на тебе кілька протоколів – за реабцентр”. Бо я – керівник реабцентру ресоціалізації “Успіх”. Ресоціалізація – це навчити людину жити в нових умовах з новим статусом. От вони (поліція – DL) пишуть якісь протоколи на мене, я навіть не уточнюю які, бо, думаю, що через суд оскаржу їх. І тут же забирають з квартири чоловіка, де він влаштовував домашнє хуліганство і домашнє насилля. І ось вони (поліція – DL) не знають, що з ним робити. Зараз за законом є тимчасовий (терміновий) заборонний припис. Тобто – йди з квартири і живи, де хочеш. Щоб чоловік замислився, ну куди ж йому іти? І ось уявіть собі: пишуть протокол на мене, а потім кажуть: “Віть, забери його у реабцентр”. Це – апогей абсурду.
Зараз ми стоїмо на порозі навали. В Союзі вона називалася афганський синдром. В Америці називалася в’єтнамський синдром. І оці хлопці, які прийдуть з фронту, і які переживуть постравматичний стресовий розлад – це корінь, а квітчочками будуть наркотики, алкоголь, самогубства, злочинність. Це все буде. Написано в Біблії: розсудливий бачить біду і ховається…
Уявіть собі, що у нас немає в державі механізму, немає важеля, який зміг би перевернути цю проблему. Офіційної наркології немає. А там, де вона нібито є, немає плоду. У нас плід – очевидний.
Я – керівник реабцентру з 2004 року. Бог дав мені таку справу життя. Я – старший військовий капелан. У мене – 15 капеланів, які як волонтери їздять і служать на фронті. Місяцями сидять в окопах разом з солдатами. Я там з 2014 року – Донецький аеропорт, був у гарячих точках. І хлопці, які були у реабцентрі, зараз 5-ть їх, 4 з них – капелани, у штаті бригад, тепер служать військовим. Їхня зарплата ніяк не зіставляється навіть із зарплатою рядового солдата, але тим паче вони служать. І коли я останнього разу попросив їх взяти характеристики у командирів, то командири написали такі характеристики, що їх до лику святих можна зараховувати. Так характеризують людей, які були закінченими наркоманами. А зараз це служителі, які не один рік провели на фронті, бакалаври, які мають сім’ї. У Біблії написано: кому багато прощено, той багато любить. Не всі зараз хочуть йти на схід. Ці люди йдуть. Це – плід. Стільки плоду, скільки є у християнських реабілітаційних центрах, немає ніде”.
Всеукраїнський автомотопробіг колишніх наркозалежних “Шлях незалежних”. Заходи у Львові
Відео: Львівський пресклуб
