Переселенці з зони бойових дій намагаються не від’їжджати далеко від дому. І за будь-якої зручної нагоди відразу повертаються у свої, нехай навіть розбомблені, домівки.
Про це під час он-лайн інтернет-відеомосту між Львовом і Донецьком (включення з Краматорська) на тему: «Міграційні маршрути мешканців із зони АТО» повідомив волонтер Сергій Косяк.
– Я займаюся вивезенням людей і евакуацією, то ж постійно моніторю ці всі переміщення. Знаю, що люди реєструються, як переселенці, і повертаються знову до рідних місць. Тому що люди не хочуть кидати свої будинки, навіть розбиті будинки не залишають. Навіть у тих містах, які під постійними обстрілами, залишається доволі багато населення. З різних причин, – каже він.
За словами волонтера, більшість переселенців не хочуть їхати кудись далеко. Маючи вибір, вони залишаються близенько коло дому. Відчайдухи ж їдуть туди, де їх хтось запросив чи пообіцяли роботу та житло.
– З власного досвіду можу сказати, що багато приймає Одеса та Дніпропетровськ. Ті, кому є куди їхати, приїжджають в Слов’янськ, реєструються і далі собі їдуть куди хочуть. А тим, кому нема куди їхати, приїжджають до нас, в наші бази для переселенців. І там уже працює офіс, який їх реєструє і відправляє далі по Україні. У нас є база даних із всіх регіонів. Але більша частина залишається в Lонецькій області, – каже Сергій Косяк.
За його словами, ці мешканці, які залишаються у населених пунктах під обстрілами, страшенно дратують військовим. Тому що заважають їм виконувати бойові завдання.
– Мені важко це назвати антитерористичною операцією. Тому що йдуть повномасштабні бої. Єдине, чого нема, так то не залучають авіацію. І в більшості випадків з мирним населенням просто не рахуються, – зауважив волонтер. Його колега, координатор волонтерської організації “SOS-Краматорськ” Олександр Ворожков зауважив, що місцева влада поставила перед волонтерами завдання: вивезти мирне населення подалі від бойових дій. – Зараз дуже багато людей виїжджають з тих міст, які обстрілюють ся – Дебальцево, Авдіївка. І є завдання їх переселяти десь в центральну чи Західну Україну. Але більшість цих людей не мають бажання їхати, тому що вони не знають, куди вони їдуть. Ситуація, коли людей вивозять невідомо куди і невідомо на яких умовах, їх дуже лякає, – каже він.
