У Львові презентували новий етап масштабного проєкту зі збору доказів міжнародних злочинів.
Документування воєнних злочинів, допомога потерпілим, формування доказової бази для українських і міжнародних судів та збереження свідчень про російську агресію — такими є головні завдання нового проєкту «Документування та аналіз міжнародних злочинів, вчинених збройними силами Росії після 24 лютого 2022 року», який реалізує коаліція «Трибунал для Путіна» за підтримки Європейського Союзу. Про це пише DailyLviv.com.
Презентація проєкту під назвою «Докази для майбутнього правосуддя» зібрала представників українських правозахисних організацій, міжнародних партнерів, журналістів і експертів. Головним аплікантом проєкту є Харківська правозахисна група, партнерами — Українська Гельсінська спілка з прав людини та Антидискримінаційний центр «Меморіал» (Брюссель), а асоційованим партнером виступає Центр громадянських свобод.
Європейський Союз: безкарність породжує нові злочини
Відкриваючи захід, керівник відділу європейської інтеграції та верховенства права Представництва ЄС в Україні Осієр Сантільян наголосив, що документування міжнародних злочинів є невід’ємною складовою майбутнього правосуддя.
«Захист цивільного населення — це не щось факультативне. Це пряма вимога міжнародного гуманітарного права», — підкреслив він.
За словами представника ЄС, за час повномасштабної війни світ отримав численні свідчення незаконних убивств, катувань, сексуального насильства, насильницьких зникнень, депортацій дітей та ударів по цивільній інфраструктурі. Саме тому робота українських громадських організацій стала незамінною.
«Коли тяжкі злочини залишаються безкарними, зростає ризик нових злочинів. Коли винних притягують до відповідальності — зміцнюється міжнародний правопорядок. Йдеться не лише про минуле. Йдеться про захист майбутнього», — зазначив Осієр Сантільян.
Сантільян наголосив, що новий проєкт дозволить і надалі документувати десятки тисяч злочинів, допомагати потерпілим, співпрацювати зі слідчими та міжнародними судовими механізмами.
Окремо він звернув увагу на людський вимір цієї роботи.
«Ми повинні пам’ятати насамперед тих, хто вижив, а не тих, хто вчиняв злочини. Саме потерпілі мають залишитися в центрі історичної пам’яті», — сказав представник ЄС, посилаючись на власний досвід роботи у країнах Західних Балкан, Колумбії та на Близькому Сході.
Він також підтвердив, що Європейський Союз і надалі підтримуватиме українські державні інституції та громадські організації, які займаються документуванням міжнародних злочинів.
111 тисяч задокументованих злочинів
Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров повідомив, що новий проєкт є продовженням попередньої програми ЄС і фактично підбиває підсумки перших дев’яти місяців роботи. За його словами, головною метою залишається допомога цивільним, які постраждали від російської агресії.
«Нашою головною метою від самого початку була і залишається максимально можлива допомога якомога більшій кількості цивільних потерпілих», — наголосив він.
Для цього правозахисники застосовують комплексний підхід, який охоплює збір інформації про злочини, їх документування й аналіз, допомогу слідству, представництво потерпілих у кримінальних провадженнях, надання психологічної, правової, соціальної та гуманітарної допомоги, а також широке інформування українського та міжнародного суспільства.
Станом на день презентації база даних коаліції «Трибунал для Путіна» містила 111 250 епізодів міжнародних злочинів, задокументованих від початку повномасштабного вторгнення. Окремо Харківська правозахисна група веде власну базу з понад 19 тисячами кримінальних проваджень, у яких її адвокати представляють інтереси потерпілих.
За дев’ять місяців реалізації нового проєкту моніторингові групи здійснили 212 виїздів у деокуповані громади, більшість з яких проходили за участю психологів. Сотні людей отримали кризову і тривалу психологічну допомогу.
Євген Захаров підкреслив, що без співпраці громадських організацій з правоохоронними органами впоратися з таким масштабом злочинів було б неможливо.
«Жодна правоохоронна система світу не впоралася б самотужки з таким обсягом міжнародних злочинів. Саме тому допомога громадянського суспільства сьогодні є критично необхідною», — сказав він.
Правозахисники не лише працюють з національними слідчими, але й активно звертаються до міжнародних механізмів. До Комітету ООН з прав людини вже подано сотні індивідуальних заяв щодо катувань і сексуального насильства, а до Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень — понад дві тисячі заяв.
Катування стали системною практикою
Окрему частину виступу Євген Захаров присвятив злочинам катувань. За його словами, практично всі цивільні, які перебували в незаконному ув’язненні на окупованих територіях, зазнали катувань або нелюдського поводження.
«Я особисто не бачив жодної людини, яка після звільнення не була б жертвою катувань чи нелюдського поводження», — зазначив він.
За даними коаліції, задокументовано 1139 випадків катувань цивільних, з яких 115 людей були закатовані до смерті, а серед потерпілих — 25 дітей.
Правозахисники наголошують, що застосування електроструму, побиття, імітація розстрілів, каліцтва та інші види жорстокого поводження мали системний характер у місцях незаконного утримання людей на окупованих територіях.
Водночас саме психологічна допомога часто стає першим кроком до того, щоб потерпілі погодилися давати свідчення і брати участь у кримінальному провадженні.
Документування — це більше, ніж статистика
Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Руслан Тополевський звернув увагу, що жоден державний механізм сьогодні не здатний самостійно зафіксувати всі міжнародні злочини.
«Якщо злочин не задокументований, то для міжнародної спільноти його фактично не існує», — наголосив він.
За його словами, лише за дев’ять місяців нового проєкту документатори зафіксували 21,5 тисячі нових епізодів, серед яких понад 1200 загиблих цивільних, майже вісім тисяч поранених, тисячі випадків руйнування цивільної інфраструктури та майна, сотні випадків катувань і насильницьких зникнень.
Руслан Тополевський підкреслив, що наведена статистика відображає лише ту частину злочинів, яку вдалося підтвердити документально.
«Багато людей не готові говорити про пережите через повторну травматизацію. Тому навіть ці цифри не відображають повного масштабу воєнних злочинів», — сказав він.
За словами правозахисника, лише спільна робота громадських організацій, журналістів, міжнародних структур і державних органів здатна забезпечити повноцінне документування злочинів, що в майбутньому стане основою для міжнародного правосуддя.
Документування потрібне не лише для судів, але й для рішень міжнародної спільноти
Виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова, яка долучилася до презентації онлайн, наголосила, що документування російських воєнних злочинів має значення далеко за межами майбутніх кримінальних процесів.
За її словами, Україна перебуває в унікальній ситуації, коли злочини фіксуються практично в режимі реального часу людьми, які самі живуть в умовах війни.
«Ми документуємо злочини, перебуваючи всередині цих злочинів. Документатори переживають ту саму війну, яку вони документують. Такого масштабу документування людство ще не знало», — зазначила вона.
На думку правозахисниці, зібрані докази потрібні не лише для майбутніх судових процесів у Міжнародному кримінальному суді чи Спеціальному трибуналі щодо злочину агресії.
«Ці матеріали необхідні вже сьогодні, щоб міжнародні організації та уряди ухвалювали політичні рішення, спираючись на перевірені факти, а не лише на повідомлення про війну», — наголосила Романцова.
Вона звернула увагу, що російсько-українська війна породжує нові види міжнародних злочинів, які раніше не були достатньо врегульовані міжнародним правом. Саме тому український досвід, за її словами, формує нові стандарти міжнародної юстиції.
«Те, що ми робимо сьогодні, потрібне не лише Україні. Це рішення для майбутнього міжнародного правосуддя і демократичного світу», — підсумувала вона.
Чому між кількістю злочинів і кількістю вироків існує величезна різниця
Під час дискусії журналісти поцікавилися, чому за понад 111 тисяч задокументованих злочинів кількість судових вироків залишається порівняно невеликою.
Відповідаючи на запитання, Євген Захаров пояснив, що головною проблемою є встановлення конкретних виконавців злочинів.
«Ми не конкуруємо з державою — ми співпрацюємо. Наше спільне завдання полягає в тому, щоб допомогти слідству встановити винних», — наголосив він.
За словами правозахисника, навіть за наявності доказів самого злочину судове переслідування неможливе без ідентифікації конкретних осіб.
«Як тільки слідство встановлює персональні дані підозрюваних, справа передається до суду. Уже винесено понад п’ятсот вироків за міжнародні злочини», — повідомив Захаров.
Водночас він підкреслив, що міжнародні злочини не мають строків давності.
«Справедливість так само не має строку давності», — сказав керівник Харківської правозахисної групи.
Він також висловив переконання, що зі створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії кількість кримінальних проваджень, які отримають міжнародний розгляд, поступово зростатиме.
Потерпілі часто не готові свідчити одразу
Координаторка Центру допомоги врятованим у Львові Мирослава Квасниця звернула увагу на ще одну проблему, яка значною мірою пояснює різницю між реальною кількістю злочинів і кількістю офіційно задокументованих випадків.
За її словами, люди, які пережили катування чи сексуальне насильство, нерідко потребують тривалої психологічної реабілітації ще до того, як погодяться давати свідчення.
«Документуванню передує величезна робота психологів. Лише після кризового консультування, стабілізації стану людини та роботи юристів потерпілий може бути готовим свідчити», — зазначила вона.
Особливо складною, за словами Квасниці, є робота з потерпілими від сексуального насильства, оскільки українське суспільство ще не позбулося численних стереотипів щодо таких злочинів.
Євген Захаров підтвердив, що значна частина потерпілих погоджується отримувати допомогу, але не дозволяє вносити свої персональні дані до відкритих баз документування.
Україні доводиться створювати нову практику міжнародного права
Під час обговорення учасники також порушили питання міжнародного досвіду розслідування воєнних злочинів.
Євген Захаров зазначив, що Україна активно використовує напрацювання міжнародних трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди, а також рекомендації Стамбульського протоколу з документування катувань.
Водночас значна частина злочинів, які документують українські правозахисники, не має прямих аналогів у міжнародній практиці.
«Передання дітей з однієї країни до іншої в такому масштабі або сучасні форми насильницьких зникнень цивільних — це те, з чим міжнародне кримінальне право раніше практично не стикалося», — зазначив він.
Саме тому, переконаний правозахисник, Україна змушена одночасно використовувати вже існуючі міжнародні стандарти й виробляти нові підходи до кваліфікації сучасних злочинів.
Громадські організації доповнюють державу
Учасники дискусії також наголосили, що громадський сектор не підміняє роботу правоохоронних органів, а істотно розширює їхні можливості.
Це стосується не лише документування злочинів проти людей, а й фіксації шкоди довкіллю, збору доказів для міжнародного реєстру збитків та майбутніх компенсаційних механізмів.
Правозахисники переконані, що саме така співпраця державних органів, громадянського суспільства, журналістів і міжнародних партнерів дає змогу максимально повно зберегти докази російської агресії.
Докази для майбутнього правосуддя
Наскрізною темою презентації стала думка про те, що документування міжнародних злочинів — це не лише накопичення статистики.
Кожен задокументований епізод, кожне свідчення потерпілого, кожен встановлений факт катувань чи насильницького зникнення є складовою майбутнього правосуддя. Водночас ця робота вже сьогодні впливає на рішення міжнародних організацій, підтримку України та формування нових механізмів міжнародної відповідальності.
Учасники заходу неодноразово наголошували: навіть якщо розгляд багатьох справ триватиме роками, системне документування злочинів не дозволить стерти їх із пам’яті чи поставити під сумнів. А збережені докази мають стати основою не лише для покарання винних, а й для відновлення справедливості щодо десятків тисяч постраждалих від російської агресії.
