Такого висновку дійшли мистці і мистецтвознавці щодо руйнування у Львові панно талановитого львівського художника Богдана Сойки.
Мозаїчне панно “Інформаційний простір” художник Богдан Сойка створив у 1981 році для інтер’єру будівлі видавництва “Вільна Україна” на вулиці Володимира Великого, 2, пише Dailylviv.com.
Це – пейзажна композиція з фігурами п’яти жінок, що символізують п’ять материків та обмін інформацією в світі. На пресконференції у Львівському пресклубі з приводу руйнування цього панно всі її учасники головним винуватцем назвали Львівську міську раду, яка впродовж понад тридцяти років захищає пам’ятки культури, мистецтва і архітектури лише декларативно: популістськими, а не практичними заходами.
Дослідниця львівських мозаїк, кандидатка архітектури, старша викладачка кафедри архітектури та реставрації НУ «Львівська політехніка» Наталія Піддубна розповіла, що автор мозаїки, відомий львівський художник Богдан Сойка, був учнем славетного художника-імпресіоніста Романа Сельського. Сойка формувався на європейській течії мистецтва, всупереч радянському часу, в якому творив.
– Тематика панно, що мало 18 метрів квадратних – про інформаційний простір та обмін інформацією – була актуальною на момент створення, є актуальною нині і буде актуальною ще не один рік у майбутньому, – сказала Наталія Піддубна. – Цей твір має глибокий сенс, і він є позачасовий. У колористиці твору присутні патріотичні барви, простежується український стяг. Автор вдало ці кольори маскує в композиції. Особливості твору додає техніко-технологічний рівень роботи. Панно виконане з досить дрібних камінців смальти і доволі щільно укладених. Така техніка не притаманна тому періоду, але сам Богдан Сойка був дуже працьовитий і вимогливий до роботи над творами. Це також вирізняє цю роботу в радянський період мистецтва. Єдиним маркером тієї епохи був напис на книзі «Ленін», яку на панно тримає образ Євразії. Проте цей напис був декомунізований – стертий – ще у 90-х роках.
Досліджуючи львівські мозаїки, спілкуючись з мозаїстами я не раз чула високу оцінку саме цього твору. Дуже часто про нього згадують, ним надихаються сучасні майстри-мозаїсти. А це, як на мене, найвища оцінка, коли наступне покоління приходить і споглядає зразкову роботу, як правильно виконувати твори.
Питання відновлення стоїть гостро і важливо також не повторення подібної ситуації у майбутньому. Ми вже мали аналогічну ситуацію з мозаїкою Володимира Патика «Рибки» на магазині «Океан». Також недавно у Києві зіткнулись з такою проблемою, коли була зруйнована мозаїка на ВДНГ. Зараз ми маємо розробити таку стратегію, щоб подібні ситуації у майбутньому були неприпустимі в Україні.
Професор ЛНАМ, доктор історичних наук, мистецтвознавець Роман Яців сказав, що Богдан Сойка не був ласканий совєтською владою.
– Він належав до групи мистців, які вибудовували зовсім інші цінності, альтернативні тому, що ми називаємо “соцреалізмом”. Сойка був одним з учнів славетної, але призабутої Галини Захарисевич, вдови геніального, незабутнього Юрія Липи. Він був одним кращих учнів Карла Йосиповича Звіринського. І він був носієм кращих рис світового і українського модернізму, які затрималися в концепції пластики мистців, які опонували тоталітарному мисленню у творчості.
Юрко Волощак, архітектор, який один з перших написав у соціальних мережах про факт знищення мозаїки Богдана Сойки, також підтримав думку про те, що цю мозаїку треба обов’язково відтворити.
– Але відновити її неможливо. На жаль, другого воскресіння вже не буде, – зауважив Юрко Волощак. – Потрібно знайти дуже відповідальних художників. А головне – це знайти матеріал. Адже такого матеріалу, з якого було виготовлено цю унікальну мозаїку, вже не відтворити. Я дивився на ціни, а це приблизно від 800 до 1800 грн за кілограм у нас, але за примітивну мозаїку, фракції 4 дециметри. А на 1 м кв йде приблизно до 25 кілограмів. Щоб відтворити таку мозаїку, треба орієнтуватися на смальту вартістю 200 у.о за кілограм. Тому треба сказати тому власнику, щоб шукав ту мозаїку, що збив. Бо на той час цю смальту привозили аж з Москви. А в Європі такої мозаїки ми не знайдемо або знайдемо по 200-300 євро за кілограм.
Надзвичайно цінним назвав твір Богдана Сойки доцент кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету України, художник Остап Патик:
– За часів Радянського Союзу, вважалося, на створення мозаїк були високі розцінки. Нібито це є легкий хліб, на якому можна було заробити великі гроші. Вартість одного квадратного метра, викладеного, наприклад мозаїкою 2х3 см коштувало так само, як колов на дрібні частини камінці Богдан Сойка: максимум 1х1 см, а дуже багато камінців були 0,5х0,2см. А це є вдесятеро більше роботи – за ті самі гроші. Це значить, що та людина настільки любила цю справу, настільки відповідально ставилася, що його не цікавили матеріяльні речі, його, насамперед, цікавила ідея творчості, ідея мистецьких цінностей.
Чому ми маємо таку ситуацію? Після руйнації панно «Рибки» Львівська міськрада склала перелік мозаїк Львова. Але, на жаль, не був розроблений механізм захисту мозаїк міста. Також ЛМР не провела сепарації мозаїк, адже в цей період створювалися твори не дуже високого художнього рівня, які мали, здебільшого, ідеологічний підтекст. І багато художників робили те, що їм партія казала. Але були й такі, які творили і відстоювали свої ідеї. Не можна називати все, що було створене за часів СРСР, совєцьким і все знищувати. Були визначні постаті, і зокрема, Богдан Сойка – це номер один скромності, відповідальності і чесності. І цей знищений твір є надзвичайно цінний. Матеріали на відтворення панно можна пошукати в художників, може, є залишки на складах, старі матеріали, які були виготовлені в Подольську. Це складно, затратно, але це необхідно обов’язково зробити А люди, які спричиняються до нищення культурної спадщини, мають нести відповідальність – як моральну, так і матеріяльну.
Оцінку реєстру панно у Львові дала Олеся Дацко, завідувачка кафедри менеджменту мистецтва ЛНАМ, докторка економічних наук, заступниця голови ГО «Народна дія Львів»:
– Міська рада радісно заявила про реєстр мозаїк, у якому є 236 творів. Який охоронний статус дає цей реєстр? Це – фільчина грамота, декларація і великий популізм. Реєстр жодного охоронного статусу не надає. До відповідальності треба притягувати ЛМР, яка не забезпечила охорону пам’яток. Єдине, що може зобов’язати власника відновити пошкоджену пам’ятку, внесену в реєстр, – це політичний тиск міської влади, що, мовляв, не дамо нічого збудувати, або тиск громадськості.
Знищену мозаїку Сойки слід відновити та унеможливити подальше нищення вандалами подібних об’єктів. Для цього первинно треба облік усієї культурної спадщини. Це мають робити посадовці міськради. Саме так. Вони не мають займатися переважно реставраціями. Вони мають облікувати і вносити в державні реєстри спадщину! Бо це – основа національної безпеки!
Громаду Львова приголомшило повідомлення про чергове знищення однієї з найкращих мозаїк Львова авторства Богдана Сойки за адресою: вул. Володимира Великого, 2. Масове знищення саме українських пам’яток в умовах війни у Львові засвідчує, що ворог діє не лише на лінії фронту на Сході. Тут, у Львові, почався масовий наступ і нищення українського мистецтва, пам’яток археології, культури за мовчазної згоди, а часто і сприяння влади: Вілла Люсія, Вілла Завадовичів, частина Стрільниці на вулиці Лисенка, мозаїка Сойки та багато інших. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту чітко визначає: «Під час збройного конфлікту забороняється будь-яке використання цих цінностей, якщо воно може призвести до їх зруйнування або пошкодження. Договірні сторони повинні переслідувати й припиняти крадіжки, пограбування, акти вандалізму. Особи, винні в порушенні норм конвенції, мають бути притягнені до кримінальної відповідальності згідно з чинним національним законодавством». Причому не деталізовано: прямі вороги чи внутрішні. Ми вимагаємо від влади держави Україна, місцевої влади невідкладно забезпечити облік та збереження культурної спадщини, забезпечити дієві механізми протидії руйнуванням, які систематично вчиняють вандали.
Сирітство культурної спадщини в Україні вражає в час війни зарубіжних колег, розповіла Ірина Ревак, професорка кафедри соціально-гуманітарної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ, докторка економічних наук:
– Ми напрацьовуємо механізми, як повертати вкрадене наше майно. І найбільше, чим подивовані міжнародні колеги, відсутністю системного обліку пам’яток. Культурна спадщина має бути зафіксована і зареєстрована. Нагадаю норми Гаазької конвенції 1954 року про пам’ятки культурної спадщини в часі воєнного конфлікту і про особисту кримінальну відповідальність. Акцент ставився на тому, що культурна спадщина будь-якої нації належить до світової спадщини. У березні 1999 році у Гаазі була скликана конференція і прийнятий другий протокол, де посилена відповідальність за нищення пам’яток, вивезення, руйнування. У межах національного законодавства кримінальна відповідальність передбачена за акти вандалізму.
Однак ніхто з учасників пресконференції не міг згадати бодай одного випадку кримінальної відповідальності за руйнування культурних пам’яток. Хіба що якийсь п’яниця міг бути покараний за хуліганство, вчинене на вулиці щодо пам’ятника.
Президент УНК ІКОМОС Микола Гайда переконаний, що механізм збереження пам’яток в Україні є. Треба лише хотіти його застосовувати на користь держави і громади, а не нових власників приміщень.
– В Україні є пам’яткоохоронне законодавство, яке передбачає збереження не тільки пам’яток, але й об’єктів культурної спадщини, – каже Микола Гайда. – Навіть коли об’єкт культурної спадщини не введений у ранг пам’яток, він має ті самі пріоритети збереження, що й пам’ятка. Пам’ятки діляться на види. У законодавстві чітко є розмежовано – пам’ятки архітектури, містобудування, історії, мистецтва, археології і так далі. Панно належало до категорії – пам’ятки мистецтва. І навіть, якщо воно не було в будинку-пам’ятці, воно як окремий об’єкт належно має обліковуватися. Облік побудований на тому, що заповнюється облікова картка – паспорт, розглядається на рівні, якщо то пам’ятка місцевого значення, то обласної пам’яткоохоронної структури, якщо національного значення – Міністерством культури. І після розгляду та відповідного висновку надають статус пам’ятки. Якщо пам’ятка місцевого значення – наказ Мінкульту, якщо національного – постанова Кабміну. Такий механізм зараз передбачений законодавством. Ще радянське законодавство, яке функціонує з 60-х років, передбачало механізм захисту об’єктів і тут є окремо виписано як розділ – “Пам’ятки мистецтва”. Просто треба мати бажання тим скористатися. А за 30 років в Україні не розроблена система підзаконних актів, які передбачають цю процесуальну дію.
Андрій Салюк, голова ЛОО “Українське товариство охорони пам’яток історії та культури”, оцінив узагальнено обіцянки всіх руйнаторів про відновлення знищених пам’яток у Львові:
– Нам пропонують, що після того руйнування відтворять знищене. Хотів би я бачити реакцію всіх мистецтвознавців світу, якби їм сказали: “Давайте, ми Джоконду ще одну відтворимо”. Пам’ятка є саме тим об’єктом, який був створений саме тим митцем, який пов’язує нас, сучасників, з тою епохою і з тою особою, яку ми шануємо і поважаємо саме за його творчість. Нам намагаються замінити малярство Сосенка чи мозаїку Патика і Сойки на сурогат копії. Нам це пропагують одразу від влади.
Як тільки сталася проблема у Славську з роботами Сосенка, нам запропонували від влади, що знайдуть художників, які намалюють так само, як Сосенко. Серйозно? Нам пропонують вандали, які знищили і “Рибки” Патика, і мозаїку Сойки, взяти участь у відновленні.
