Вийшла книга про досвід підпільного життя УГКЦ в СРСР

Побачила світ книга, присвячена історії УГКЦ 1946-1989 рр. У ній зібрані відповіді на запитання читачів інтернет-спільноти, що стосуються ліквідації УГКЦ, діяльності підпільної Церкви та її легалізації наприкінці 80-х років ХХ ст.

Книгу видали інтернет-спільнота MAIDAN.org.ua та Інститут історії Церкви УКУ. Це четвертий проект «Майдану» із серії «Національна пам’ять» і перший присвячений історії Церкви.

Як розповідає промотор проекту і один з координаторів інтернет-спільноти «Майдан» публіцист Ярослав Сватко, особливістю цього видання є те, що відповіді на запитання переважно дають люди, які відійшли вже у вічність. Але їхні спогади про підпільну Церкву збережені в архіві Інституту історії Церкви. Працівники Інституту підібрали їх, укомплектували світлинами, що самі по собі є великою історичною цінністю, і таким чином зробили діалог «живих з мертвими». Також книжка доповнена витримками із Заповіту Патріарха Йосифа Сліпого.

Видання приурочене до річниці 250-тисячної маніфестації вірних УГКЦ, яка відбулася у Львові 17 вересня 1989 р.

«Пропонований зараз проект, крім цікавих і корисних фактів з недавньої історії України, мав би підштовхнути читача замислитися над іншим, завжди актуальним питанням: про межі влади, – говорить у передмові до видання Ярослав Сватко. – Адже в Радянському Союзі влада держави здавалася (принаймні, для комуністичної верхівки) безмежною. Людина, невигідна державі, могла просто безслідно щезнути, будь-які спроби опору показово карались. А тут – ціла Церква, призначена на знищення, єпископи і священики, монахи і монахині, миряни – і незважаючи на всю могутність, держава виявляється безсилою. Так, влада знищила багато людей, які були надзвичайно важливими для Церкви, змусила слабших перейти на свій бік – але головного завдання, ліквідації Церкви, виконати не змогла. Чому? І які історичні уроки ми з цього маємо?

Кожна тоталітарна влада прагне перетворити своїх підданих на гвинтиків державного механізму. Таких, що бездушно виконуватимуть державну волю, не задумуватимуться над поняттями честі, гідності, вірності, любові. Однак, навіть виховані в радянській системі люди мають душу. Це та межа влади, на яку натрапила необмежена влада радянської системи, межа, походження, сила і вплив якої сягають далі, ніж межа життя і смерті. Матеріалізм радянської системи навіть не припускав, що за цією межею є щось людське, але це власне те, що вирізняє Людину. Уроком боротьби УГКЦ (зовсім не новим в історії, просто, забутим правителями) є те, що матеріяльне можна перемогти нематеріяльним», – твердить упорядник видання «Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави».

«Можливо, оця історія, складена з мозаїки спогадів учасників підпільного життя УГКЦ, дозволить читачеві глибше зрозуміти межі та можливості влади. І те, що допомагає людині залишатись Людиною там, де тоталітарна держава не залишає місця для людського», – вважає Ярослав Сватко, передає РІСУ.

Архіви