Тринадцятий пункт воєнної доктрини України, яка зараз чинна, говорить: «Враховуючи тенденції розвитку та тенденції політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, є малоймовірною.»
За його словами, саме цей пункт і визначив політику держави, яка сказала: «Не потрібне нам сучасне озброєння, техніка, навчені солдати».
– Чим менше країна готова до агресії, чим безпечніше ставиться до питання національної безпеки, тим більше крові проливається, – каже Олександр Поронюк.
На думку його колеги, офіцера Західного регіонального медіа-центру Міноборони України, підполковника Володимира Скоростецького, нова воєнна доктрина повинна бути не стільки декларативною, скільки визначати правила гри. Тобто конкретно давати нам зрозуміти – в яких ситуаціях і як діяти.
– Поки що чинна доктрина просто перераховує певні кризові випадки. А ось у майбутньої до військової доктрини мають бути прив’язані конкретні військові закони. У нас не враховані зараз такі чинники, як виникнення волонтерського руху, ми не знаємо що робити з добровольчими батальйонами, – каже він.
З цим погоджуються й інші експерти, які кажуть, що воєнна доктрина не може існувати сама по собі.
– Треба розуміти, що воєнна доктрина – це частина загальнонаціональної безпеки, яка визначає дії держави для забезпечення воєнної безпеки, – каже військовий експерт, голова ГО «Центр досліджень проблем регіонального міжнародного співробітництва» Володимир Гулима.
А за словами доцента Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кандидата історичних наук Олександра Киричук у військовій доктрині має бути вказано також, як ми боролися в минулому.
– Ми недооцінюємо історичного фактору того, як Україна, як спадкоємиця національно-визвольних змагань, це робила в минулому. І, можливо, ми якраз і маємо досвід боротьби, – вважає вона.
