Оплачувати роботу членів виборчих дільниць із партійних кас чи кишень кандидатів-мажоритарників почали після виборів 2004 року. До того часу всі члени ОВК та ДВК працювали за державні кошти та за ідею.
Про це сьогодні, 3 червня, під час прес-конференція на тему: «Без чого неможлива ефективна виборча реформа в Україні?», яка відбулася у Львівському прес-клубі, заявив голова львівської міської виборчої комісії Ігор Сліпецький.
– Я пам’ятаю вибори 1994 та 1998 року, коли ніхто нікому не платив, а люди йшли працювати у виборчі комісії за своїми політичними переконаннями. Вже в 2002-2004 роках починалося якесь фінансування. Після 2004 це пішло масово, – каже він.
За словами Ігоря Сліпецького, практику виплати членам виборчих комісій започаткували самі партії. Тому що, вже в 2004 році деякі партії не могли знайти бажаючих працювати у виборчих комісіях саме від них. Отож, щоби зацікавити людей, довелося витрачатися. І тільки згодом почалися маніпуляції за рахунок оплати.
На думку голови Львівської обласної виборчої комісії Миколи Щура, всі політичні партії в Україні – це проекти, які приходять до влади для заробляння коштів.
– Прості члени партії абсолютно не мають ніякого впливу на прийняття рішень. Політику партії визначає або лідер партії або її спонсор. Тому з точки зору простого члена комісії чи звичайної людини, яка йде працювати на вибори, це виглядає, як додатковий заробіток. Більшість ідуть не через політичні переконання. Це було дуже добре видно і в 2010-му, і в 2012 роках на парламентських виборах, коли дуже багато людей йшли працювати в Партію регіонів, і відкрито говорили, що не є прихильником цієї партії, але йшли тільки заради того, щоби заробити кошти, – розповідає він.
Також Микола Щур нагадав, що в 2012 році Партія регіонів вимагала від членів комісії, які отримували від неї кошти, аби ті за них і проголосували.
– Це був найсправжнісінький підкуп виборців, які є членами виборчих комісій. І вже в 2014 році, якщо партії не платили, то люди відмовлялися йти на вибори. Вже всі звикли, що вибори – це є гроші, – каже голова ОВК.
Ростислава Коваля, який працював головою сільського виборчого округу в 2014 році, вразило як місцеві мешканці билися за місця у виборчих комісіях.
– У мене була ситуація, коли ми майже цілу ніч, з 6 вечора до 4 ранку, формували дільничі виборчі комісії. А це було 252 дільниці, по 16 осіб в комісії. І представники кандидатів визначалися, хто має бути головою, секретарем чи заступником. Боротьба була на смерть. І коли ми постфактум взяли ці списки, то побачили, що людина, за яку боровся кандидат Х, на минулих виборах представляла кандидата, його опонента –Y. А коли ми поговорили з цією людиною, то вона каже: «Мені байдуже, я не збираюся нічого фальсифікувати, моє завдання – зайти в комісію і взяти кошти, – розповідає він.
На думку Ростислава Коваля, це є через зубожіння населення.
– Ми проводили опитування. І результати показали, що 75 % львів’ян перебувають на межі бідності. 20 % – економлять на харчах, 25 % – економлять або позичають гроші, щоби купити одяг, ще 25% так само мусять заощаджувати чи позичати, аби купити побутову техніку, – каже він.
Тож, коли випливають такі факти, як останні записки партії, де говориться про мільйони, витрачені на політику, то виборець, який має можливість заробити 500-1000 гривень не зовсім моральним методом, не буде зважати на це.
– Також у нас відбувається підміна понять. У нас неякісна політика ототожнюється з виборчим процесом і виборами. Виборець підсвідомо думає, що виборча система породжує неякісних політиків. Хоча насправді тих неякісних політиків продукує сам виборець. На себе він цю відповідальність не візьме. Він це перекладає на виборчу систему, – вважає Ростислав Коваль.
