Без цеху з виготовлення палива з рештків сміття (RDF-паливо), які залишаться після переробки, майбутній сміттєпереробний завод у Львові буде лише сортувальною лінією.
До такого висновку дійшли експерти під час засідання Львівського прес-клубу на тему: «Чи потрібен Львову завод механіко-біологічної переробки ТПВ? Досвід Вільнюса (Литва)».
Якщо майбутній сміттєпереробний завод у Львові не матиме цеху з виготовлення твердого альтернативного палива, то це означатиме, що рештки сміття й надалі вивозитимуть до Грибовичів чи на інші звалища. Це – мінімум 30% від загальної маси сміття. А щоби будувати такий цех, потрібно мати договори з цементними заводами, які спалюватимуть це небезпечне для довкілля паливо. Інакше воно накопичуватиметься і забруднюватиме навколишнє середовище.
Такий висновок зробили експерти, аналізуючи проект сміттєпереробного заводу, який планують побудувати за кредитні кошти двох європейських банків у Львові. Водночас, у одного експерта виникли застереження, що місто не буде будувати завод, а модернізує ТЕЦ-2 у такий спосіб, аби спалювати сміття там.
Нагадаємо, Львів готується отримати 110 млн євро (35 млн євро від Європейського банку розвитку і реконструкції та 75 млн євро від Європейського інвестиційного банку) на вирішення проблеми з утилізації твердих побутових відходів та рекультивації майже 60-річного сміттєзвалища. З цих коштів – 10 млн євро ЄБРР надає як безповоротну, грантову допомогу. А решту коштів треба буде повертати з відсотками.
Міська влада Львова запевняє, що кошти будуть витрачені на рекультивацію Грибовицького сміттєзвалища та будівництво сміттєпереробного заводу на території львівської ТЕЦ-2. Подібний завод механіко-біологічної переробки твердих побутових відходів до того, який пропонують побудувати у Львові, вже функціонує у Вільнюсі.
Керівник ЛКП «Зелене місто» Вадим Ноздря стверджує, що саме такий завод найбільше придатний для Львова. Й інших технологій не варто шукати, особливо якщо мешканці міста не готові до збільшення тарифів на збирання, вивезення та утилізацію сміття.
Керівник кампанії за перероблення відходів «Kharkiv Zero Waste», експерт Анна Прокаєва повідомила, що завод у Вільнюсі будували два з половиною роки, вартість його складає 127 млн. євро (без ПДВ). Потужність – 270 тисяч тонн сміття на рік. Він займається всім – від збирання сміття до його утилізації. Завод був запущений у 2016 році. Але торік, у вересні, Вільнюс зазнав сміттєвого колапсу – завод перестав приймати сміття, тому що не мав куди подіти залишки після перероблення сміття – RDF-паливо, отримане з відходів.
Голова ГО «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков наголосив, якщо у Львові не врахують помилок Вільнюса, то галицьке місто стане на ті самі граблі, що й Вільнюс.
– Заводи механіко-біологічної переробки в Європі існують десятки років. І кожна країна обирає свій шлях. Є країни, в яких домінує компостування, є країни, в яких домінує альтернативне паливо. У Вільнюсі ці відходи просто не було куди подіти, незважаючи на те, що вони перед тим підготували певне поле полігону, куди вони мали складати всі залишки після переробки від цього заводу. Очевидно, це паливо, яке було на виході, не було затребуваним. Варто зазначити – цей завод не може існувати сам по собі. Він розрахований на те, що є потужності, які будуть приймати продукти його переробки. Крім того, після спалювання залишається зола, після компостування – технічний компост, який можна розміщувати тільки в певних місцях. Очевидно, для цього треба мати місце до того, як починати будувати завод. Якщо побудувати завод, а потім виявиться, що рештки немає куди подіти, то в нас буде такий же колапс, як і у Вільнюсі, – вважає еколог.
Експерт Михайло Куценко зауважив, що завод, який функціонує у Вільнюсі, не зовсім такий, як хочуть побудувати у Львові.
– Там є полігон, збір на утилізацію полігонного газу, лінія сортування, очистка фільтрату і домашніх рідких відходів, аеробна обробка технічних відходів. Лінії для виробництва альтернативного палива – там немає. Якщо там з самого початку був проект, який не передбачав створення палива, отже передбачалося спалювати самі відходи. У львівському проекті немає пункту про спалювання сміття,- стверджує він.
Порівнюючи вільнюський завод з майбутнім львівським, Михайло Куценко каже, що у львівському з органічної фракції планують виробляти мінеральні добрива, а неорганічну – висушувати.
– Це називають технічним компостом. І у Вільнюсі вони рекультивували тим компостом 111 звалищ, щоби на тому місці постав якийсь парк або сад. А замість спалення у нас мали би виготовляти тверде альтернативне паливо (ЩЛ – RDF-паливо). Цю фракцію мали би підсушити до тих вимог з калорійності і з вологості, які би потенційний покупець виставив, щоби з неї зробити паливо, яке замінить газ або вугілля на одному з цементних заводів. На самій ТЕЦ-2 спалювати це можливості немає, – розповідає Михайло Куценко.
Оцінюючи львівський проект, експерти наполягають, що тут мусить бути лінія для виробництва твердого альтернативного палива.
– Якщо її не буде, то ми матимемо той самий Вільнюс. Очікується, що зі сміття 10 відсотків буде вторинна сировина, а фракція, придатна для твердого альтернативного палива, складає 30 відсотків. І якщо ми захочемо зекономити на лінії з виробництва альтернативного палива, то ми матимемо тут другий Вільнюс, – підсумовує Михайло Куценко.
З ним погоджується і Дмитро Скрильніков. На його думку, якщо майбутній завод з переробки сміття у Львові не матиме цеху з виготовлення альтернативного палива та видобування біогазу, то дуже швидко він просто розбиратиме відходи і возитиме їх у Грибовичі або ще кудись.
– 90 відсотків відходів треба десь розмістити. І з місцем їх розміщення треба визначитися ще до початку будівництва заводу. Технічний компост годиться тільки для рекультивації Грибовичів, – говорить він.
Також еколог зауважив, що майже в кожній області України або вже збудовано, або планують будувати цехи з виготовлення альтернативного палива зі сміття. Отже конкуренція за договори з цементними заводами буде велика.
Вадим Ноздря наразі не може сказати, чи буде у Львові такий цех.
– Це залежить від того, чи укладемо ми контракти з цементниками. Від нас уже зараз одне підприємство в Кам’янець-Подільському хоче гарантій постачання щонайменше шести тонн на місяць. Це буде все наше альтернативне паливо, – запевняє він.
Також у Дмитра Скрильнікова виникло запитання, чому проектуванням такого важливого проекту займається ПАТ «Харківське котлобудівельне підприємство «Котлоенергопроект», яке ще ніколи не виконувало таких робіт.
– Воно займається котлами. Воно займається котлами і в Гвінеї, і в Ємені. Але не займається виробництвом заводів з переробки відходів. Тому в мене виникає побоювання, що «Котлоенергопроект» не буде будувати завод, а вдосконалюватиме ТЕЦ-2 для подальшого спалювання тих відходів, які там будуть залишатися. І це відповідає схемі теплопостачання Львова, в якій ще в 2008 році це було прописано. На мою думку, коли постане таке питання, то ТЕЦ уже буде готова до спалювання відходів, – припускає еколог.
Довідка
ГО «Львівський прес-клуб» реалізує однорічний проект з медіаконтролю за витратою коштів на будівництво сміттєпереробного заводу у Львові та рекультивацію сміттєзвалища в Грибовичах. Відповіді на журналістські запити і поетапні результати моніторингу обговоюють під час відеозасідань у Прес-клубі, які транслюють он-лайн в інтернеті. У них беруть участь урядовці, інвестори, експерти, журналісти.
Проект відбувається за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
