У Збройних силах України є головний старшина ЗСУ та головний сержант ЗСУ. Вони відповідають за всю команду своїх сержантів. Таке нововведення діє вже п’ять років.
Про це сьогодні, 24 лютого, під час дискусії на тему: «Підготовка, кар’єрне зростання і професійні обов’язки сержантського складу Збройних сил Канади і України», яка відбулася у Львівському прес-клубі, повідомив керівник Регіонального медіа-центру Міноборони України (м. Львів), полковник. Олександр Поронюк.
– Для того, щоби стати сержантом, недостатньо мати вищу освіту мирної професії. Тепер людина має вивчитися у спеціальних учбових закладах ЗСУ, отримати спеціальність, скласти іспити і аж тоді отримати звання молодшого сержанта, – каже він.
За його словами, події в АТО показали, що довіра та взаємодія сержантів і офіцерів має ефект.
– На сьогодні багато сержантів перебувають на офіцерських посадах і виконують ці обов’язки та завдання, які їм ставлять вищі командири, – каже український полковник.
За його словами, це ідеальний варіант, коли командир може цілковито довіряти сержантам і тоді у нього є більше часу, щоби виконувати свої функціональні обов’язки.
– Один із воєначальників минулого століття сказав: армією керую я і сержанти, інші мені допомагають. Тобто всі розуміють, яка важлива роль людини, яка стоїть між солдатами, які повинні виконати завдання, та командиром, який повинен домогтися, щоби це завдання було виконане, – каже Олександр Поронюк.
Його цілком підтримує офіцер зі зв’язків з громадськістю Збройних сил Канади, капітан Жан-П’єр Коломб.
– Командир цілком віддає командування сержантам. Єдине, що сержант має список дуже важливих речей, які він зобов’язаний повідомляти своєму командирові в будь-яку годину дня і ночі. Якщо стається щось, чого в цьому спискові нема, то сержант має повну владу приймати рішення сам. І тільки наприкінці він повинен доповісти командирові, що сталося і яке рішення він прийняв, – каже канадський офіцер.
