Благодійний фонд «Рокада» спільно з аналітичним центром «Соціоінформ» представили результати комплексного якісного дослідження, проведеного у дев’яти громадах Львівської, Вінницької та Дніпропетровської областей.
Українські громади перебувають на порозі глобального виклику — майбутньої реінтеграції мільйонів громадян, які через війну виїхали за кордон. Брак кадрів відчувається вже сьогодні, особливо в регіонах, однак масовий приплив людей після завершення бойових дій створить суттєвий тиск на соціальну та економічну інфраструктуру.
Як підготувати тилові та прифронтові населені пункти, чого насправді чекають мігранти від повернення та які приховані конфлікти можуть виникнути всередині суспільства – про це говорили під час пресконференції у Львівському пресклубі на тему: «Чи готові українські громади до повернення людей з-за кордону? Результати дослідження», пише DailyLviv.com.
Благодійний фонд «Рокада» спільно з аналітичним центром «Соціоінформ» представили результати комплексного якісного дослідження, проведеного у дев’яти громадах Львівської, Вінницької та Дніпропетровської областей.
Ключовими висновками та аналітичними даними поділилася Наталія Зайцева-Чіпак, директорка ТОВ «Український центр вивчення громадської думки «Соціоінформ».
Географія дослідження: чому фокус змістили на малі громади
Для отримання об’єктивної картини соціологи провели масштабне якісне дослідження, яке охопило три регіони України — Вінницьку, Дніпропетровську та Львівську області. Загалом відбулося 54 глибинних інтерв’ю та 18 фокус-групових дискусій.
Особливістю проєкту стало те, що опитування проводили не у великих обласних центрах, а в середніх містечках та сільських населених пунктах.
«Це якісне дослідження. Воно було доволі масштабним… І що ключове, воно проводилося не у великих обласних центрах, а у менших громадах, які мали десь місто середнього розміру, десь сільські населені пункти. І це цікаво, тому що коли люди повертаються і повертаються у незнайомі громади, то вони часто куди їдуть? У великі міста, у обласні центри.
Але найбільший брак людей у нас де? У нас у невеликих громадах, у сільських громадах, звідки не тільки можуть виїжджати люди за кордон через війну, але можуть виїжджати в більші міста. І тому саме ці громади найбільше зацікавлені у тому, щоби приїжджали нові люди до них і залишалися там та посилювали їхній людський потенціал», — зазначила Наталія Зайцева-Чіпак.
Два базові запити: житло та дохід
Дослідження показало, що головні потреби людей, які планують повернутися чи вже відвідали Україну для розвідки, залишаються прагматичними: забезпечення даху над головою та можливість заробляти на життя. Втім, самі сценарії повернення суттєво відрізняються залежно від матеріального стану та планів мігрантів.
«Тут зазвичай є дві ключові речі, які нікого не здивують. Це є дах над головою і це є можливість заробляти кошти… Це можливість знайти роботу, це можливість перенавчитися для того, щоб отримати якийсь хороший дохід… В цьому аспекті завжди є потреба у підтримці.
Другий варіант: не всі люди повертаються з тим, щоб кудись працевлаштуватися. Багато людей за чотири, вже майже п’ять років війни змогли зробити певні заощадження. Вони приїжджають з капіталами. І такі люди зацікавлені в тому, щоб не просто піти працювати на когось, а зацікавлені в тому, щоб розпочати свій бізнес. І їм просто потрібний супровід, підтримка, підказка, яким чином це можна зробити», — наголосила директорка «Соціоінформу».
Окрім базових матеріальних потреб, за час перебування в Європі у громадян сформувався запит на медичні та соціальні послуги, з доступом до яких за кордоном часто виникали бюрократичні складнощі.
«Є ряд потреб, які недостатньо задовольнялися, поки ці люди жили за кордоном. Це у нас медична допомога, де дуже складно потрапити до лікарів. Це психологічна підтримка, бо люди пережили стрес — це переселення, це війна. А також це адаптація дітей, які повертаються і повертаються в іншу освітню систему з іншими правилами, з іншим навчальним матеріалом… Їм потрібна допомога репетиторів або викладачів, які допоможуть їм не тільки заповнити прогалини в знаннях з української мови чи історії України, але навіть і в способі того, як отримати знання», — пояснює спікерка.
Окрім цього, повернувшись, люди очікують бачити високий рівень благоустрою, безпеки та прозору інформаційну підтримку, щоб швидко орієнтуватися у наданні адміністративних чи соціальних послуг.
Ілюзія легкого повернення та загроза суспільних конфліктів
Наразі досвід тих, хто вже повернувся до України, соціологи оцінюють як переважно успішний. Проте йдеться про людей, які залишали країну на відносно короткий термін (1–3 роки) і не встигли остаточно втратити соціальні зв’язки. У майбутньому ситуація буде значно складнішою.
«За 2–3 роки фактично дуже складно втратити увесь капітал зв’язків та знань. Але якщо війна триває і ці люди будуть повертатися, наприклад, через 5 років відсутності… вони зіштовхнуться з усіма цими проблемами, яких не мають ті люди, які повернулися зараз.
Зараз повернення є спорадичними, не так багато людей повернулося, але от після війни ми очікуємо на масове повернення людей. І коли цих людей приїде багато, вони будуть конкурувати за робочі місця, будуть конкурувати в бізнесі, створювати навантаження на систему соціального захисту, і це може призвести до загострення стосунків, до певних конфліктів», — попереджає експертка.
Окремим психологічним та соціальним бар’єром залишається страх осуду з боку тих, хто залишався в Україні протягом усієї війни.
«Ті люди, які вже повернулись, говорять, що ставлення до них переважно позитивне. Відкрита критика звучить вкрай рідко, хоча іноді відчутний отакий латентний осуд тих, хто виїхав. Але для тих, хто ще не повернувся і планує повертатися після війни, це дуже серйозне застереження… Особливо важко буде чоловікам, а також дітям, які виїхали хлопчиками в 14–16 років за кордон, а повернуться вже дорослими чоловіками. І ось цей страх осуду може стримувати повертатися», — зауважує Наталія Зайцева-Чіпак.
Специфіка регіонів: руйнування проти психологічного тиску
Хоча загальні потреби біженців здебільшого збігаються у різних куточках України, соціологи зафіксували виразні регіональні відмінності між прифронтовими та тиловими громадами.
«Громади, наближені до зони бойових дій, рідше фіксують випадки повернення… Там слабша економіка, відповідно, складно заробляти і реалізувати себе. Але саме ці громади і найбільш зацікавлені у поверненні людей. По-друге, коли йдеться про повернення в громади, наближені до зони бойових дій, частіше звучав запит на відновлення житла, зруйнованого ворожими обстрілами.
Але в свою чергу в тилових областях вищий осуд людей, які повертаються, тому що ці регіони сприймалися як більш безпечні і відповідно сюди менш комфортно повертатися в певному психологічному плані», — аналізує директорка «Соціоінформу».
Чотири блоки дій для місцевої влади
Щоб громади стали привабливими для повернення та змогли утримати людей від подальшої міграції у великі міста чи назад за кордон, готуватися потрібно вже зараз. Експерти виділяють кілька ключових напрямків роботи.
1. Підвищення загальної якості життя та сервісів
Розвиток безбар’єрності, транспортного сполучення, громадських просторів, покращення доступності вторинної медицини та цифровізація адміністративних послуг через принцип «єдиного вікна».
«Дуже важливо формувати простори, в яких люди будуть зустрічатися, комунікувати, відпочивати і емоційно прив’язуватися до громади. Тому що можна повернутися в невелику громаду, подивитися, як там живеться, і переїхати до більшого міста… Емоція буде прив’язувати людей до життя в цих невеликих громадах», — наголошує спікерка.
2. Вирішення житлової проблеми
У багатьох малих громадах нове житло не будувалося десятиліттями, тому навіть наявність коштів у переселенців чи біженців не гарантує можливості купівлі чи оренди помешкання.
«Не треба думати, що кожна людина, яка повертається в Україну, мріє про те, що їй швиденько видадуть ключі від нової квартири. В багатьох регіонах дуже важливо, щоб до їхнього приїзду просто поновили комунікації до їхнього житла, яке не зруйновано: підключили світло, воду, каналізацію…
Є громади, в яких ви навіть за гроші не купите житло. Важливо будувати нове житло, допомагати в пошуку та відновленні. А для тих, хто не має змоги витягнути повну вартість, важливо думати про локальні програми: пільгову іпотеку чи тимчасову компенсацію оренди», — зазначає Наталія Зайцева-Чіпак.
3. Економічна адаптація та кваліфікаційні центри
Необхідні програми допомоги у відкритті власної справи, фінансова підтримка під час перенавчання, проведення інформаційних кампаній для зняття латентного осуду в суспільстві, а також створення спеціальних центрів підтвердження кваліфікації.
«Важливе створення різнопланових кваліфікаційних центрів, де люди можуть здобути професії або підтвердити навички, здобуті за кордоном, оскільки не кожну людину допустять з тим сертифікатом, який вона отримала там, до роботи в Україні», — пояснює експертка.
4. Індивідуальний підхід у соціальній сфері (кейс-менеджмент)
Соціальна підтримка має орієнтуватися на конкретні потреби кожної родини, включаючи розширення геріатричних центрів та закладів паліативної допомоги для літніх людей.
«Важливо загалом впровадити модель кейс-менеджменту. Тобто не загалом “от вам є багато послуг, вибирайте”, а потрібно, щоб кожна людина могла прийти зі своєю проблемою і під її проблеми їй запропонували відповідну допомогу», — додає спікерка.
Три елементи успішного вкорінення
Наприкінці виступу Наталія Зайцева-Чіпак підсумувала, що формула привабливості громади будується на трьох послідовних кроках.
Поле визначеності — наявність прозорої точки входу (інформаційного центру, координаторів чи родичів), куди людина може звернутися по первинну інформацію ще до приїзду.
Первинна підтримка — допомога у вирішенні житлових, побутових та документальних питань на першому етапі для швидкого адаптування.
Емоційне закріплення — залучення людини до життя спільноти, створення дружніх зв’язків та відчуття безпеки.
«Вкорінення — це виховання цієї емоції, це прив’язка, включення в громаду, налагодження зв’язків. Бо ваш дім — це там, де вас люблять і чекають, де є ваші друзі та близькі. Ось ці три пункти будуть створювати не тільки поле для того, щоб сюди приїхали, але й передумови для того, щоб залишилися», — резюмувала Наталія Зайцева-Чіпак.
Перспективи подальших досліджень
Відповідаючи на запитання щодо напрямків майбутніх соціологічних розвідок, директорка «Соціоінформу» підкреслила важливість вивчення мотивації тих мігрантів, чиє житло повністю зруйноване або залишилося під окупацією.
За її словами, саме ця категорія змушена обирати нову громаду «з нуля», і розуміння критеріїв їхнього вибору, а також аналіз потреб залежно від демографічного профілю (молодь, сім’ї з дітьми, люди похилого віку) допоможе державі та місцевому самоврядуванню сформувати ефективну стратегію повернення людського капіталу в Україну.