Коли схоплять за руку хоча би одного працівника ЗМІ, який взяв гроші за «джинсу», та широко оприлюднять цей факт, інші перестануть брати. Про це сьогодні, 25 травня, під час круглого стіл на тему: «Громадська думка населення України щодо корупції у медіасередовищі. Індекс сприйняття корупції в українських ЗМІ. Результати досліджень», яка відбулася у Львівському прес-клубі, заявила заступник головного редактора «Громадського радіо» Наталія Соколенко.
За її словами, фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» на замовлення ГО «Медіаварта» провів опитування журналістів, редакторів ЗМІ, медіа-експертів та піарників.
Найбільш компетентними респонденти назвали інформаційні агентства, найменш – радіостанції. І хоча максимально компетентність можна було оцінити в 5 балів, інформагентства заслужили лише 3,67 балів, друковані видання – 3,36, телеканали – 3,22, а радіостанції – 2, 96 бали.
Також інформаційні агенції ліпше за інших відокремлюють факти від оціночних суджень. Їм респонденти поставили 3,57 бали, тоді як всі інші ЗМІ не досягли і 3 балів.
Крім того, інформагенції дотримуються балансу різних точок зору, перевіряють факти та подають найсвіжіші новини.
Опитані вважають, що тиснути на журналістів чи впливати на редакційну політику в інформагенціях неможливо, тоді як на телебаченні власники постійно грішать цим.
– Для нашої влади є очевидним, що для більшості електорату найбільше і найавторитетніше джерело – це телеканали. Це казали самі журналісти, які працюють на телеканалах, – каже Наталія Соколенко.
Оцінюючи рівень політичної «джинси» у ЗМІ впродовж останніх трьох місяців, опитані здебільшого відповідали, що він був вищим від середнього. На телебаченні, на їхню думку, «джинси» було дещо більше (4 бали), в інформаційних агентствах – дещо менше (3,2 бали). Комерційної «джинси», згідно з відповідями, було трохи менше, однак в середньому показник її поширеності теж був більшим, ніж середній.
Серед усіх опитаних співробітників ЗМІ кожен четвертий зізнався, що в тому ЗМІ, де він працює, постійно або часто трапляються випадки розміщення замовних матеріалів. Ще 38% відповіли, що таке буває зрідка або радше як виняток. При цьому лише 10% зазначили, що в них ніколи не було випадків «джинси». Найчастіше «джинса», згідно з відповідями, мала політичний характер, рідше – економічний чи пов’язаний з певними особами.
Частина респондентів також назвала орієнтовні«тарифи» розміщення «джинси» у ЗМІ, про які їм було відомо. Найвищими вони є на телебаченні: їхній діапазон там складає від 14 до 83 тис грн. Найдешевше, згідно з оцінками респондентів, можна розмістити «джинсу» в онлайн-виданнях (ціна від 4 до 21 тис грн за один матеріал).
– Я думаю, що варто упіймати на хабарі медіа-менеджера, редактора чи журналіста на такій сумі. І це не складніше, ніж упіймати на хабарі суддю чи прокурора. Тому що механізм той самий: перемовини, домовленості, вихід якоїсь роботи, у судді це – рішення, а в журналіста – замовний сюжет. І далі – гучна справа і публічне обговорення. Бо то нечесно – брати такі гроші і не нести відповідальності за це, – каже заступник головного редактора «Громадського радіо».
Лише 19% респондентів помітили поліпшення ситуації із прихованою рекламою в ЗМІ в 2015 році, порівняно з попереднім роком. 29% вважають, що вона, навпаки, погіршилась, а 39% – що суттєвих змін не відбулося.
На думку опитаних, головні перешкоди, які заважають поліпшенню ситуації в цій сфері, полягають у скрутному економічному становищі ЗМІ та бажанні їхніх власників отримувати доходи будь-якими шляхами. Важливими факторами, на думку респондентів, є також терпиме ставлення співробітників ЗМІ до фактів «джинси» і байдужість населення до цього феномену.
– У нас більше десяти загальнонаціональних каналів. Наприклад, у Британії з удвічі більшою кількістю населенням та з потужнішою економікою, загальнонаціональних каналів набагато менше, і вони виживають за рахунок прямого рекламного ринку. А ось телеканал «Інтер» у 2011 році мав дотацію в 200 млн гривень, – говорить Наталія Соколенко.
Респонденти виокремили кілька найбільш дієвих засобів боротьби з прихованою рекламою. Серед них – широке оприлюднення фактів «джинси» у ЗМІ, запровадження суворіших санкцій за її розміщення, законодавче унеможливлення впливу власників на редакційну політику, виховання у журналістів почуття власної гідності, а також зобов’язання ЗМІ підписувати редакційні угоди між власником і колективом.
– У Норвегії законодавчо заборонено і реально не може власник впливати на ЗМІ. А щодо гідності, то якщо разочок-другий злапати за руку і широко обговорити це, то гідність відразу підвищиться. А ось угоди, з мого досвіду, не діють, – каже вона.
Ключову роль у боротьбі із розміщенням замовних матеріалів у ЗМІ, згідно з відповідями респондентів, мають відігравати громадські медійні об’єднання та Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, а також – меншою мірою – Міністерство інформаційної політики.
Респонденти висловили свої рекомендації для ключових органів, що здатні боротися із замовними матеріалами у ЗМІ. Для Верховної Ради – ухвалювати закони з прописаними механізмами покарання за «джинсу», для Національної ради з питань телебачення та радіомовлення – запроваджувати санкції чи навіть позбавляти ліцензії за «джинсу», для Міністерства інформаційної політики – застосовувати санкції за розміщення прихованої реклами та моніторити інформаційний простір. Неурядові організації, на думку опитаних, мають передусім займатися громадським моніторингом і оприлюдненням фактів «джинси».
