Якби в 2008 році Україна підписала план дій щодо членства в НАТО і в 2012 році державу прийняли в цю організацію, а згодом – Росія анексувала би Крим та розв’язала війну на Донбасі, то Україні все одно довелось би розраховувати на власні військові сили.
Про це сьогодні, 20 квітня, під час дискусії на тему: «Який захист – політичний і військовий – може отримати Україна з інтеграцією в НАТО?», що відбулася у Львівському-прес-клубі, заявив доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені І.Франка, політолог-міжнародник, кандидат політичних наук Ростислав Романюк.
– Стаття 5 Вашингтонського договору не передбачає автоматичної участі НАТО в регулюванні кризової ситуації чи навіть конфлікту локального характеру. Вона передбачає консультації. А сторони вже на власний розсуд визначають, яку допомогу надати цій країні. Очевидно, дипломатичну та політичну підтримку ми би отримали, – вважає він.
А ось на думку голови ЛОО Спілки офіцерів України Петра Костюка, Україна могла би запросити допомогу в будь-якої іншої країни НАТО, наприклад, в Польщі, Литви або Латвії.
– Проте з 2008 року було би проведено низку заходів, які би зміцнили обороноздатність України, і змусили би Росію задуматися, чи потрібно їй на нас нападати, – каже він.
Доцент кафедри європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат історичних наук Олександра Киричук припустила, що якби Україна вже була членом НАТО, то Мінські угоди би існували тільки між Грузією та Росією. А на Україну Росія би не насмілилась напасти.
Зі свого боку експерт Центру досліджень проблем регіонального і міжнародного співробітництва Віталій Юрчук нагадав, що коли Туреччина збила російський літак на своїй території, то Люксембург відразу заявив, що якщо Туреччина розпочне війну з Росією, то Люксембург і країни НАТО не будуть воювати на боці Туреччини.
– Також цього тижня кілька російських гелікоптерів залетіло на територію Литви та Польщі. І НАТО також не відреагувало на це, – наголосив він.
Те, що НАТО не є гарантією захисту для України від іноземної агресії, вважає і голова Центру досліджень проблем регіонального і міжнародного співробітництва Володимир Гулима.
– Ми сьогодні вже згадували про 5 статтю. Вона – дуже загальна. І навіть Польща, яка приєдналася до НАТО в 1990 році, досі не змогла домогтися, щоби ця стаття була наповнена реальним змістом, зауважив він.
За словами Володимира Гулими, в липні на саміті НАТО мали прийняти конкретні заходи про розміщення баз Північноатлантичного альянсу в Європі.
– Там би мали конкретно зазначити, які сили, які підрозділи та які засоби будуть використовувати, якщо би раптом почав розвиватися негативний сценарій. Але ми бачимо, що Польщі так і не вдалося цього досягти. Ми чули заяви представників НАТО, що цих баз, на яких наполягає Польща, не буде. Буде військова присутність, але самих баз не буде, – каже він.
Також Володимир Гулима нагадав, що НАТО – це не тільки військовий компонент частина, але й політичний, який передбачає боротьбу з корупцією, зокрема.
– Ми проводимо подвійну гру. Ми декларуємо на всіх рівнях бажання приєднатися до НАТО, бути членами НАТО та отримати якийсь захист НАТО. Але реально ми не прагнемо до НАТО. Військовий компонент дуже швидко може бути переведений на стандарти НАТО, і це – найлегший сегмент приєднання до НАТО. А ось демократичні цінності, антикорупційні та інші заходи, це те, що не влаштовує тих, хто приймає рішення, – зауважив він.
На думку експерта, єдине, що може здолати бойкот чиновників, це – референдум.
– Якщо народ висловився за вступ до НАТО, то, будьте добрі, виконуйте його волю. А якщо ні, то поступайтеся місцем іншим, – заявив Володимир Гулима.
