На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клуб Ігор ФЕДОРЕНКО. «На яких умовах друковане ЗМІ може використовувати інформацію про публічних осіб, розміщену в Інтернеті, і яка відповідальність передбачається, якщо така інформація виявиться недостовірною?» – Публічні особи – це особи, «які обіймають державні посади й (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі» (Резолюція №1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя). Приватне життя публічних осіб захищається законом так само, як і звичайних громадян. Але ЗМІ можуть поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб, коли існує суспільний інтерес. У статтях 3, 4, 6 «Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації» (схвалена 12.01.2004 на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи) зазначено: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю й потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції».
Європейський суд з прав людини у справі «Mosley v. United Kingdom» зазначив, що право на поширення інформації про публічну особу повинно ґрунтуватися «на тому, чи відповідає публікація інтересам суспільства, а не на тому, чи громадськості цікаво її читати”. Якщо відсутній переважаючий суспільний інтерес, який виправдовує оприлюднення інформації, проста цікавість або пошук сенсацій не можуть виправдати порушення права публічних осіб на приватність. В рішенні ж Європейського суду з прав людини у справі «Von Hannover v. Germany» суд вважає, що якщо громадськість не має легітимного інтересу щодо того, як публічна особа поводиться у приватному житті (навіть у тому випадку, якщо вона з’являється в місцях, які не завжди можна назвати ізольованими, і які є добре відомими громаді) захист приватного життя цієї особи повинен переважати.
Інформація може бути повторно поширена, якщо такі дані свідомо були оприлюднені самими публічними особами, включаючи фотографії або дані, оприлюднені в інтернеті, зокрема, у профілях соціальних мереж.
В рекомендаціях Ради Європи щодо захисту приватності у роботі ЗМІ зазначається, що інформація про стиль життя публічної особи може розкриватися лише за умови, якщо вона переконливо доводить, що публічна особа намагається видати себе зовсім не за ту, ким вона є у дійсності. Це, зокрема, стосується ситуацій, коли:
– публічні заяви особи не відповідають її публічним діям;
– поведінка особи в особистому або сімейному житті суперечить її публічному статусу (ролі, яку особа відіграє у суспільному житті), висловлюванням чи іншій діяльності;
– стиль життя особи не відповідає її офіційним доходам або вона володіє статками, походження яких не може пояснити.
Розкриття інформації щодо фінансів та майна для доведення чи спростування звинувачень у корупції становить правомірний суспільний інтерес. Саме завдяки журналістським розслідуванням громадськості стало відомо про незадекларовані статки та майно високопосадовців. Наприклад, це журналістські розслідування про іспанську віллу екс-президента, про дружин українських нардепів з бізнесом у Росії, про російські паспорти сімей високопосадовців, про записані на бабусь дорогі авто Bentley та Rolls-Royce та інші подібні факти. За результатами більшості з цих розслідувань були порушені кримінальні провадження, що свідчить про суспільну значущість цієї інформації для боротьби з корупцією. Інформація про майно, що належить близьким родичам публічної особи, може бути оприлюднена для доведення того, що вигоду від користування цим майном насправді отримує публічна особа. Таким чином для правомірного поширення інформації про приватне життя публічної особи потрібно, щоб необхідність в оприлюдненні такої інформації переважала право особи на її захист. При визначенні того, чи є суспільний інтерес в поширенні інформації, повинно враховуватись наступне.
Частина друга статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу визначає інформацію, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Цей перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним. Постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України №10 від 29.09.2016 р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» наводить наступні критерії інформації, яка може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:
1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз’яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;
2) з’ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;
3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;
4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;
5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;
6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;
7) виявленню ризиків для здоров’я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;
8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;
9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;
10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті – в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;
11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;
12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов’язків, дискримінації за будь-якою ознакою;
13) інноваціям, науковим дослідженням;
14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;
15) виявленню фактів введення громадськості в оману.
Дотримання рекомендацій у яких випадках втручання журналіста у приватне життя людини є виправданим, обов’язкова суспільна значущість теми матеріалу унеможливить настання негативних наслідків.
Консультації надаються в рамках виконання проекту Тернопільського прес-клубу «Сприяння медіа реформам та розвитку регіональної журналістики» за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
Запитання можна попередньо надсилати на таку електронну адресу – [email protected]
