Зараз у світі йде змагання двох концепцій глобальної світової безпеки – політичних домовленостей та військової агресії.
Країни НАТО намагаються відстояти свою, тобто переконують домовлятися. А Росія показує свій нарощений військовий потенціал. Україна, яка хоче потрапити до НАТО, мусить вчитися домовлятися.
Про це сьогодні, 20 квітня, під час дискусії на тему:
«Який захист – політичний і військовий – може отримати Україна з інтеграцією в НАТО?», що відбулася у Львівському-прес-клубі, повідомила доцент кафедри європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат історичних наук Олександра Киричук.
За її словами, останнім часом стратегічна концепція НАТО зазнала дуже серйозних поправок. Зараз спеціалісти відзначають, що сучасні війни будуть уже не між державами за території та населення, а між певними соціально-економічними угрупуваннями за певні мережі.
– Світ опинився між асиметричними загрозами та конфронтаціями. У західних джерелах глобальну війну називають мережевою війною. Це – коли воюють через певні мережі. Це, власне, – асиметрична війна. Якщо раніше ми знали, що війна – це напад однієї країни на іншу з метою територіальних придбань, завоювань робочої сили та іншого, то сьогодні війна відбувається різними угрупуваннями, вона є перманентною, не має хронологічних рамок, важко сказати, коли вона почалася. Ось остання теза Горбуліна, що Росія готувалася до цих провокацій буквально останні десять років, – каже Олександра Киричук.
За її словами, завдання нових війн – створити ситуацію нестабільності.
– Тому в стратегічній концепції НАТО було сказано, що стратегічні нестабільні держави є також зоною небезпеки для НАТО, – каже експерт.
Вона стверджує, що через це НАТО розробив нове бачення безпеки. Воно полягало в тому, що країни і сторони повинні домовлятися, що повинна бути колективна безпека. І в умовах цієї колективної безпеки має бути дуже багато гравців: що більше гравців, то більше виграє система колективної безпеки.
– Це так, як грають в карти. Знають, що будуть грати в підкидного дурня і будуть обманювати. Але що більше гравців, то більше вони стежать, аби ніхто не обманював, – робить аналогію кандидат історичних наук .
Вона нагадала, що прийнявши таку концепцію, країни НАТО почали закликати до роззброєння. Було прийнято стратегічну програму роззброєння. І після цього США скоротило свою стратегічну зброю вдвічі. Їхній приклад наслідували й країни Європи. А ось Росія не підписала цей договір і продовжувала нарощувати свої військові потужності. І зараз демонструє повернення до старих часів, до попередніх століть військової конфронтації.
– І Україна опинилася в такій ситуації, що якщо ми інтегруємося в Європу, то НАТО закликає Україну брати участь в перемовинах, домовлятися. А коли ми говоримо, що протистояти Росії можна тільки озброївшись, то ми ллємо воду на млин Росії, – каже вона.
Цим Олександра Киричук пояснює заклики всіх закордонних політиків, які представляють країни-члени НАТО, домовлятися з Росією і їхні твердження, що альтернативи Мінським угодам немає.
– У ситуації, коли Росія нарощує військову могутність, та розуміючи, що централізована система управління в Росії дозволяє бути мобільним на випадок військової ескалації, Євросоюз, зі своєю розмитою моделлю урядування, не буде конкурентним у безпосередній військовій ескалації з Росією. Тому він постійно повторює, що альтернативі Мінським домовленостям немає, – каже вона.
