Щорічна кількість офіційно зареєстрованої зброї на Львівщині за три останніх роки не зростає. Про це повідомило Управління громадської безпеки ГУМВСУ у Львівській області на запит ГО «Львівський прес-клуб». Так, у 2010, 2011 роках і за 11 місяців 2012 року зареєстровано мисливської нарізної зброї відповідно 368, 508 і 358 одиниць, мисливської гладкоствольної – 1587, 1646, 1649, спецзасобів для відстрілу гумовими кулями – 640, 746, 598, газової зброї – 266, 178, 110.
За цей же період населення добровільно здало в органи внутрішніх справ 192, 175, 225 одиниць вогнепальної зброї.
За останнє триріччя на Львівщині було вчинено відповідно 5, 6 і 10 злочинів із використанням вогнепальної зброї, в тому числі – зареєстрованої (1,4,4) та незареєстрованої (4, 2, 6).
З набуттям чинності закону, який дозволяє охоронцям приватних охоронних компаній озброюватися травматичною зброєю, охоронним фірмам Львівщини не було видано жодного дозволу на придбання такого виду зброї.
Цю статистику на брифінгу у Прес-клубі коментували Михайло Дзюдзь, член комісії з питань законності, дотримання прав людини та військових проблем Львівської обласної ради, начальник управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, генерал-майор внутрішньої служби, та Іван Мотринець, адвокат, президент приватної юридичної фірми «Фенікс», генерал-лейтенант міліції запасу. Обидва запрошені на брифінг експерти працювали у різні роки у керівництві львівської обласної міліції: Михайло Дзюдзь – заступником начальника, а Іван Мотринець – начальником.
– Я дев’ять років очолював на Львівщині державну службу охорони і тоді було багато скарг охоронних фірм на те, що міліція має право на зброю, а вони – ні, – сказав Михайло Дзюдзь. – І ось тепер закон дав охоронним фірмам можливість придбати травматичну зброю, але вони цим правом не скористалися, оскільки його реалізація є витратною: зброю треба купити, оформити, зберігати, навчити персонал користуватися нею. А ось для захисту своєї оселі чи свого майна кожен громадянин, якщо він законослухняний і здоровий, може придбати мисливську зброю – тепер це не проблема. Тим паче, пневматичну, яка тепер є доволі потужною. Але наше суспільство, на мою думку, ще не готове до того, щоб громадяни могли вільно купувати собі короткоствольну нарізну зброю. Хоча таку норму закону в Україні давно лобіюють ті, хто хоче заробляти на продажі зброї.
– Усіляка зброя повинна бути під контролем, – вважає Іван Мотринець. – Вона повинна бути в армії, міліції, служби безпеки і тих людей, які пройдуть ретельні перевірки. Іншим зброю не треба дозволяти. Населення не слід озброювати, бо навіть газова зброя може спровокувати неадекватну реакцію на неї у конфліктній ситуації. Сьогодні українське суспільно – як соціально, так і морально – не готове для того, щоб озброюватися на кшталт американського. У нашій країні немає культури поводження зі зброєю – на це потрібен тривалий час. Що ж до нарікань на те, що для одержання дозволу на володіння, наприклад, навіть мисливською зброєю потрібно зібрати багато довідок, то я не вважаю це надмірною прискіпливістю чи бюрократизмом, бо відповідальність власників зброї надто велика. З іншого боку, якщо потенційний злочинець має намір вчинити злочин з використанням вогнепальної зброї, то він, на жаль, в Україні зможе придбати цю зброю нелегально. Це – інший бік проблеми, який також державі треба вирішувати.
І хоча за статистикою Міністерства внутрішніх справ, в Україні переважна більшість злочинів вчиняється з використанням незареєстрованої вогнепальної зброї, обидва експерти переконані з власного досвіду, що заокеанське прислів’я – «поганого хлопця з кольтом може зупинити тільки добрий хлопець з кольтом» – поки що не прийнятне для українських реалій.
