Тоді, переважно, використовували стрілецьку зброю, зараз використовують важку артилерію, системи залпового реактивного вогню – «Град», «Ураган», «Смерч», «Точка У».
– Звичайно, коли люди йдуть на якесь завдання, на якусь "зачистку" чи щось інше, то вони готові до того, що буде збройна сутичка. А коли ти сидиш в окопі чи на позиції, то це – інше. Зараз у нас лежить пацієнт, каже: "Ми сиділи на позиції, щось хлопнуло – і 12 поранених та троє загиблих", – каже він.
Водночас, за його словами, медики, які надають першу медичну допомогу та допомогу в польових госпіталях, потім не цікавляться долею своїх пацієнтів.
– Відстежити кожен випадок та кожного пораненого, який отримав ту чи іншу допомогу, і потрапив в польовий госпіталь, а потім в Харків чи в Дніпропетровськ, чи в інший лікувальний заклад – ми цим не займалися за браком часу і можливостей. Крім того, це – не наше завдання, – каже військовий медик.
За його словами, поранення – це хвороба, яка протікає доволі непрогнозовано.
– Це не є захворювання, яке може статися з кожним із нас. Це – дія раневого снаряду, інфікування, індивідуальна реакція організму на травму. І це все може призводити до тих чи інших ускладнень через багато часу після отримання поранення, – зауважує Тарас Кльофа.
За його словами, відвертих помилок колег він не бачив. Хоча один випадок назвав.
– Приїжджає людина, якій задля профілактики розвитку анаеробної інфекції зроблені лампасні розрізи від кисті від до плеча на шкірі, які потім неможливо звести. І я знаю, що колеги-травматологи зв’язувалися з лікарями, які це зробили, і ставили питання, для чого це робиться. Тому що для цього не було ніяких показів, – вважає лікар, який має досвід надання допомоги під кулями.
