Коли в Польщі почали реформу децентралізації влади, то зіткнулися з тим, що кожне місто хотіло стати столицею повіту. Причому всі ці суперечки роздмухували більше політичні опоненти, ніж історично-географічне підґрунтя. Крім того, поляки остерігалися спроб створення, так званих, удільних князівств.
Він нагадав, що реформи у Польщі розпочали в 1989 році, так само, як і в Україні.
– Ми дивилися на Європу, на їхній досвід, на їхні думки щодо того, як повинні функціонувати і самоврядування, і економіка держави. І користувалися цими зразками. Звичайно, ці зразки були і добрі, і погані, і гірші, і кращі. Але ми вибрали те, що вибрали. І мені здається, що нам вдалося провести певні реформи і змінитися, – каже Томаш Камінскі.
За його словами, до 1989 році в Польщі функціонувало 49 воєводств і одна центральна влада .
– Самоврядування працювало, але важко сказати, що воно працювало ефективно. У 1990 році був прийнятий закон про гмінне самоврядування і це було першим кроком передання певних завдань з центру до місцевих громад. На той момент не йшлося про передання фінансових повноважень. І наступні роки, аж до 1999 року, тривали дискусії в державі: як живеться в цій новій реальності і як далі можна це самоврядування в країні розвивати, – каже депутат Сейму Республіки Польща.
Томаш Камінскі також сказав, що хоча закон про самоврядування в Польщі, який запровадив три рівні самоврядування – воєводство, повіт і гміну – оприлюднили у 1998 році, та прийняли його тільки через рік.
– Такого роду реформа завжди несе за собою певні конфлікти, тому що кожне місто хотіло бути столицею повіту, невідомо було, скільки має бути цих повітів, скільки воєводств, як це правильно поділити. Наприклад, у першому законі йшлося про 12 воєводств, у другому – про 17. Врешті-решт ми зупинилися на кількості -16 воєводств. Але тут йшлося не тільки про їхню кількість, але ще й про їхній географічний поділ. Ще важче було визначитися з кількістю повітів. Кожне місто хотіло бути столицею повіту, тому тут політична боротьба пішла ще далі. На даний час є 380 повітів, – каже він.
За його словами, вже минуло 16 років від початку впровадження реформ, а проблеми все ще є і навколо цього повсякчас виникають різні дискусії.
– Однак, я хочу застерегти, що децентралізація – це не федералізація. Ми маємо одну Конституцію, один парламент, одного Президента, загальну систему податків, один кримінальний кодекс, єдину армію, єдину поліцію та багато чого іншого, – каже Томаш Камінскі.
За його словами, хоча держава передала низку повноважень органам самоврядування, наприклад щодо освіти, охорони здоров’я, комунального господарства, але право контролю залишила собі.
– Шкільні програми є однаковими в цілій країні. Це саме стосується прийняття законів на нижчих рівнях. Якщо воєвода – очільник області вважає, що певна ухвала, прийнята на місцевому рівні, не відповідає законам чи Конституції, то може її скасувати, – каже депутат.
Щодо побоювань, що через децентралізацію можуть виникнути удільні князівства, то він зізнався, що і поляки мали такі ж побоювання.
– Але в тому і полягає роль центральної влади, щоби тримати контроль над цим процесом, щоби всі регіони розвивалися рівномірно і створювати план розвитку країни, тому що завжди в країні є регіони, які краще або гірше розвиваються, – каже Томаш Камінскі.
Натомість директор центру політичного аналізу “Стратагема” Юрій Романенко вважає реформу децентралізації в нинішньому вигляді лише заграванням центральної влади.
