Найбільше громадських приймалень серед депутатів-мажоритарників у Львівській області мають Тарас Батенко та Олег Мусій – по пять. Найменше – Оксана Юринець та Ірина Подоляк – по одній. Однак ефективність роботи депутата не залежить від того, скільки у нього є громадських приймалень.
Про це 20 липня під час засідання круглого столу на тему:
«Робота депутатів-мажоритарників з Львівської області в окрузі: діяльність громадських приймалень та використання державних субвенцій», що відбувся у Львівському прес-клубі, повідомив аналітик Громадянської мережі «ОПОРА» у Львові Тарас Радь.
– Кількість приймалень залежить від виборчого округу депутата. Так, депутати, чий виборчий округ є в області, мають по кілька приймалень у кожному з районних центрів. Депутати, чий виборчий округ є у Львові, – одну. Дмитро Добродомов, наприклад, має одну у Львові та ще одну – у Винниках, – пояснює він.
Загалом, дванадцять депутатів-мажоритарників від Львівської області для роботи використовують 39 громадських приймалень.
– З них18 працює в режимі щоденного прийому. А 21 – за графіком, два-три дні на тиждень, коли здійснюють прийом виборців. Деколи один помічник проводить один прийом півдня в одному районі, потім відразу їде в інший район, – говорить Тарас Радь.
Закон дозволяє депутатам використовувати приміщення, які належать органам самоврядування. Але не всім вдається домовитися.
– У приміщеннях органів самоврядування розташована 21 громадська приймальня. Тоді як в приміщеннях комунальної власності – дев’ять. І ще для дев’ятьох приймалень орендують приміщення за гроші, – розповідає аналітик.
Тарас Радь нагадав, що громадська приймальня – це інститут, який депутат використовує для здійснення своїх повноважень в окрузі. Натомість виборці вважають, що депутат повинен вирішувати їхні (виборців) особисті проблеми.
– Це дуже часто – проблеми приватного характеру. Наприклад, судові спори, консультації з земельних питань. Надання або відмова в матеріальній допомозі, – перелічує він проблеми, з якими приходять виборці.
Аналітик нагадує, що закон не зобов’язує депутата – надавати юридичні послуги чи допомагати матеріально своїм виборцям. Зазвичай, така робота – це робота на майбутні вибори з надією, що особа, якій допомогли, проголосує саме за цього депутата. Також закон не передбачає такого поняття, як громадська приймальня. Громадські приймальні депутатів-мажоритарників були до 2004 року. Їх відновилися після 2012 року, коли було запроваджено змішану виборчу систему.
– Щоби утримувати мережу з трьох-чотирьох приймалень, потрібні кошти. Натомість кількість виборців, які звертаються до них, є неспівмірною до тих витрат, які потрібні для утримання цієї мережі. Крім того, до 60 відсотків звернень – це прохання про матеріальну допомогу, що спотворює зміст представницького мандату. Це підміняє конструктивний діалог з виборцями формами задоволення матеріально-побутових потреб, – вважає Тарас Радь.
