Фольк-рок гурт зі Львова “Joryj Kłoc”, якому пропонують сценічну прописку в Польщі, відрядждає на місцеві вибори двох своїх музиквнтів із чотирьох – Любомира Сопільника і Павла Гоца.
Після виходу у фінал польського талант‑видовиська “Must Be The Music-Tylko Muzyka!” фольк-рок гурту зі Львова “Joryj Kłoc” пропонували переїхати в Польщу, але за умови – співати польською мовою. Музиканти відмовилися, пише DailyLviv.
Популярні музиканти часто є лідерами думок для своїх шанувальників. Вони довіряють уподобанням, переконанням, поглядам сценічних кумирів. У цьому переконався Любомир Сопільник, учасник львівського гурту “Joryj Kłoc”.
– Музика – неймовірна сила, вона може як підняти людей з колін, так і поставити їх на коліна. Спонукати до боротьби або ж спинити на півдорозі. Коли ми виступали у Китаї чи Німеччині, мене вражало, як люди плачуть над нашими тужливими піснями, навіть не розуміючи тексту. І як драйвово скачуть під запальні етнічні мотиви, підспівуючи нам. У такі моменти почуваєшся з ними на одній хвилі, і це єднання – те справжнє і чесне, що несе у собі музика.
Ось чому, вважає музикант, залишатися нині “нейтральним” – це лицемірство і, навіть, боягузтво. Адже і творчість, і вчинки, і слова – можуть бути потужною зброєю.
– Ми граємо етнічну музику, яку напівжартівливо називаємо “український обрядовий хіп-хоп дайбоже-етно-чорт”, – розповів Любомир під час зустрічі гурту “Joryj Kłoc” у Львівському пресклубі. – Деякі європейські видання порівнюють нас із фінським гуртом “Apocalyptica”… Ну що ж, якщо вони так хочуть – нехай. Але, якщо зовсім відверто, нас мало хвилюють ті всі музичні терміни чи шаблони. Ми бачимо головне – всі люди хочуть свого, їм бракує тієї музики, що наближає їх до власного коріння. Етніка – це самоідентифікація і самоусвідомлення твого “я” у цьому світі. І мені приємно спостерігати, який величезний відгук це має.
Найдосвіченіший музикант “Joryj Kłoc” Антон Лубій погоджується зі своїм 20-річним другом.
– У форматі нашої музики ми є частково навіть пропагандистами, – каже Антон Лубій. – Ватагою зберігаємо глибину традицій наших пращурів, а вони є частиною культури давньої Європи.
Сьогодні українські музиканти, каже він, опинилися перед серйозними викликами. Він пригадав, як кілька років тому відому українську групу “Ot Vinta!” польські прикордонники не пропустили на концерт у Варшаві. І сталося так, що “клоцам”, які теж гастролювали на той момент у Польщі, довелося дати концерт у польській столиці , щоб не зривати дійство.
– Нас попередили, що у перших рядах будуть хлопці, які викрикуватимуть антиукраїнські гасла, а між ними і сценою – поліція. Перші хвилини було трохи боязно, все чекав, що у нас бік полетять важкі предмети. Але вони послухали нашу музику – потім з подивом виявили, що маємо в репертуарі навіть польські мелодії – і заспокоїлись.
Прикро, вважають музиканти, коли двоє сусідів чубляться через провокацію третього, який претендує на роль “старшого”, аби диктувати свої умови. Сумно, що всі не розуміють цього. Саме музиканти мають стати своєрідним “містком” для зняття напруги і пошуку порозуміння.
– А найгірше, що будь-який прояв українства трактують як націоналізм. Навіть в Україні ти можеш почути такі закиди: націоналіст – це радикал. А ти не радикал, який прагне крові, ти лише хочеш, щоб на радіо і телебаченні звучала українська музика, українська мова, – констатує Антон Лубій.
У той же час у гурті кажуть, що якщо готові будувати “містки порозуміння” з Польщею, то з ворогом – ніколи. А тому про концерти у Росії навіть мови не може бути, якщо ти – українець.
– Насправді бути українцем не так складно, – вважає Павло Гоц. – Треба всього лише усвідомити себе українцем, відчувати себе ним. А коли ти кажеш, що ти “російськомовний патріот”, споживаєш російськомовний контент YouТube – це одразу мінус. Наш попередній альтист з 2014 року відмовився від російськомовного контенту, навіть українського російськомовного контенту. Він навіть зубної пасти не купить, якщо там є опис продукції російською мовою. У його оточенні немає російськомовних людей. Він захотів стати українцем – і став ним.
Один із музикантів гурту – Ярослав Яровенко – відчув на собі як це воно – стати українцем. Хлопець переїхав до Львова, щоб вчитися у консерваторії, із окупованої нині Горлівки, де жив у російськомовному оточенні. У Львові одразу почав розмовляти українською мовою. Каже, старався досконало вивчити її ще у школі, хоча там викладали цей предмет не дуже добре. А коли приїхав до Львова, то здивувався, що тут не всі вміють спілкуватися літературною українською.
– Зате від людей часто чув, що говорю “аж занадто правильно”, і я не розумів, добре це чи погано, – каже Ярослав. – Але я живу у Львові вже 5 років. І я нині теж розмовляю, як і всі львів’яни. Я упевнений: коли люди почнуть в Україні вивчати та розуміти значення української мови – тільки тоді українська зможе перемогти російщину.
“Клоци” сходяться на думці, що музикант не повинен бути політиком, проте не цікавитись тими процесами, що відбуваються у місті, в державі – неправильно. Бо ти не зрозумієш, ким ти маєш бути і на чиєму боці. Саме тому вони підтримали рішення одного з учасників гурту – Любомира Сопільника, який очолює молодіжне крило партії “Сила і честь” на західній Україні, кандидувати у депутати Львівської обласної ради. У владі потрібні професіонали, кажуть хлопці. А Любомир з його енергією і здоровою впертістю міг би гори звернути там, де він потрібен, – у сфері культури.
– Це ще один фронт, – так каже про своє рішення Любомир Сопільник. – Але мені дуже хочеться зробити так, щоб на Львівщині і в Україні загалом була підтримка культури – а зокрема і народної. Нам потрібні нові фестивалі – без фальшивої “шароварщини”, але у справжніх народних традиціях. Нам потрібен наш власний продукт на радіо і телебаченні. Етніка – це генетична пам’ять нашого народу, це те, що робить нас українцями. І я би хотів попрацювати над тим, щоб подолати залишки “совка” на моїй землі.
На творчості, каже Любомир, його депутатство негативно не позначиться. Гурт “Joryj Kłoc” він не полишить.
Довідка
31 травня 2014 року Joryj Kłoc випустив першу в житті довготривалу однойменну платівку.
Восени 2014-го група оприлюднила пісню Wogoń (Ой, на горі вогонь горить), присвячену Небесній Сотні та воякам, що воюють з рашизмом на Сході.
У лютому 2015 року у Польщі в iTunes та на Muzodajnia.PL[ вийшов перший диск польською мовою: Siadaj, Siadaj (Kochanie Moje), а заразом й українські вже знані пісні Verbovaja Doṡċeċka, Wołochy та Lis (та їхні варіації). Остання пісня близько 20 тижнів протрималася у всеукраїнських чартах.
28 серпня 2015 року — кліп на Oj, Siadaj, Siadaj. Зйомки відбувалися на Хуторі Ґораєц (Chutor Gorajec) в Польщі. У ньому всі головні ролі та масовку зіграли польські шанувальники гурту, хоча були також гості з Британії, Іспанії, Латвії та інших.
8 травня 2016 року ватага Joryj Kłoc дійшла до фіналу польського талант‑видовиська Must Be The Music — Tylko Muzyka!
9 липня 2016 року на тому ж самому Хуторі Ґораєц (Chutor Gorajec) було знято наживо кліп до пісні Baba. Головною родзинкою цього виднограю є цілковита відсутність професійної зйомки: більшість відеоматеріалів накрутили самі глядачі на свої слухавки. Інша частина відео була знята на камери, прикріплені безпосередньо до гудил (інструментів) гурту.
30 червня 2018 року за FaceBook-відгуками глядачів гурт став відкриттям фестивалю Kilkim Žaibu XIX (Литва).
Відео: Львівський пресклуб
