Кредитори в Україні не люблять тваринництво. Через величезні відсотки в банках на кредити фермери не можуть собі дозволити купити не те що нову, а навіть техніку, яка вже пропрацювала десять років.
Про це сьогодні, 23 травня,під час інтерв’ю-прес-конференції на тему: «Корови – під ніж. Чому селянські господарства скорочують молочне поголів’я і як врятувати галузь молочного скотарства?», яка відбулася у Львівському прес-клубі, повідомив заступник власника фермерського господарства «Лелик» Петро Лелик.
– Того року я хотів купити причеп для заготівлі сінажу. Не купив, бо восьмирічний коштує 2 млн грн., – називає він ціни.
За словами Петра Лелика, два роки тому йому вдалося купити косарку за 780 тисяч гривень. Проте для неї треба ще додаткову техніку, щоби це сіно збирати та скручувати у вальки.
– А ще його треба вивозити. У мене, правда, є «Ягуар». Але йому вже 25 років, – каже Петро Лелик.
За його словами, якби фермерам давали кредити не під грабіжницькі відсотки, то й дотацій від держави не потрібно.
– Щоби фермерське підприємство було ефективним, фермерам потрібна техніка. Ми не можемо заготувати вчасно сінаж, силос. З тим стикається та невелика кількість тих, хто залишився працювати в тваринництві. Ціни шалені, вони прив’язані до курсу валюти.
З цим погоджується і директор Львівської аграрної дорадчої служби, сертифікований дорадник у галузі молочного господарства Іван Паньків.
– Уживана техніка, яку купують фермери за кордоном, потребує ще й додаткового ремонту. Інколи доводиться вкласти ще мільйон гривень в ремонт, – каже він.
За словами Івана Паньківа, в рамках реалізації проекту уряду Канади «Розвиток молочного бізнесу в Україні», лише невеликі фермерські господарства, які мають до десяти корів, можуть брати кредити в державних банках під 3-5 відсотків річних.
– Фермери готові взяти кредит під 3-5 відсотків, але не під 30. Вони навіть не мають чим гарантувати такий кредит. А ось держава може надати таку заставу. Не треба давати великі гроші на холдинги, вони і так їх мають. Краще допомогти малим господарствам, – вважає Іван Паньків.
