В Україні держслужбовці не є підготовленими, щоб створювати і проводити профілактичні програми з протидії торгівлі людьми. Вони не мають навичок, аби ідентифікувати таких людей та надати їм спеціалізовану допомогу.
Про такі висновки на основі Звіту Всесвітньої коаліції громадських організацій з протидії торгівлі людьми про виконання Україною Конвенції Ради Європи про заходи з протидії торгівлі людьми повідомила координатор проектів, член робочої групи з дослідження «Грета» західноукраїнського центру «Жіночі перспективи» Олена Кальбус.
Коаліція громадських організацій провела дослідження у 14 областях України (Вінницькій, Волинській, Донецькій, Закарпатській, Іван-Франківській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій) та в АР Крим і дійшла висновку, що українська влада не створила дієвих механізмів захисту прав тих, хто постраждав внаслідок торгівлі людьми.
Олена Кальбус повідомила, що у 2012 році в Україні з’явилися нормативно-правові акти, щоб забезпечити переслідування злочинців, які займаються торгівлею людьми, і захист тих осіб, які постраждали від цього злочину.
«Однак існує невідповідність між наявністю таких документів та можливостями громадських організацій виконувати свої обов’язки щодо протидії торгівлі людьми. Це викликано тим, що держслужбовці не підготовлені до такої роботи», – додала Олена Кальбус.
Вона розповіла, що за допомогою Міжнародної організації з міграції на Львівщині вдалося ідентифікувати 25 осіб, які постраждалих від торгівлі людьми. Однак частина з них, подаючи заяву у правоохоронні органи про те, що вони стали жертвами торгівлі людьми, отримали негативні відповіді – кримінальні провадження було закрито через відсутність складу злочину. Тобто, правоохоронці не визнали, що ці особи постраждали внаслідок торгівлі людьми.
«Не спрацював цей механізм взаємодії об’єктів, які мають працювати для захисту постраждалих від торгівлі людьми. Не було злагоди між організаціями, робота була налагоджена недосконало. Держслужбовці не знали усіх потрібних документів, і непрофесійно віднеслись до роботи», – зазначила Олена Кальбус.
Експерт додала, що головним координуючим органом у цій проблемі було призначене Управління у правах сім’ї та молоді, але через адміністративну реформу фактично громадські організації втратили партнера для вирішення питань щодо постраждалих від торгівлі людьми.
«Ми не маємо фактичного головного координуючого партнера, який має займатися питаннями протидії торгівлі людьми. Тепер безпосередньо контактуємо з районними адміністраціями, центрами соціальних служб, окремими спеціалістами відділу з питань сім’ї і молоді», – зазначила Олена Кальбус.
