Бійцям, яких рік тому мобілізували до колишнього Третього територіального батальйону (тепер – 24-та окрема Залізна механізована бригада), видали іржаву зброю, берци, які розлізлися від вологи, та форму, яка відразу подерлася.
– Від держави ми отримали тільки іржаву зброю в поганому стані, яку ще й приводили до бойового стану. Я з цими хлопцями служив в АТО, був їхнім інструктором. І коли вони прийшли до мене на перше заняття, то була сильна роса. І їхні берци наступного ж дня розповзлися. Я не міг проводити заняття. З формою те ж саме. Коли я з ними проводив заняття з рукопашного бою, то їхня форма залишалася у мене в руках. Тому ми купували все за свої гроші, – згадує учасник АТО події річної давності.
Не забезпечили тоді їх ані захистом, ані боєкомплектами.
– А коли спитав офіцера, який ходив в гарному бронежилеті, коли нам видадуть такі, то почув: «В бою добудете». Те саме стосується боєкомплектів. На початках я на свій АКМ позичав боєкомплект в «Айдара» або у 80-ки. Бо нашим командирам було важко написати заявку, – розповідає Олексій Миронець.
За його словами, попри обіцянки влади заплатити бійцям «бойові» гроші за підбиті танки, вони не отримали ані копійки.
– Ми перестали писати звіти по виконаних завданнях, про випадки. які сталися під час служби, про те, як потрапляли в засади, виходили з них, на папірчику. У нас вже не вистачало емоцій, щоби те все описувати, тому що всі ті папірці йшли, грубо кажучи, в біотуалет, – стверджує старший сержант.
За його словами, його командування не оформляло, навіть, належним чином власні накази.
– Ми виконували бойові завдання з евакуації дітей зі Станиці Луганської. Отримали у телефонному режимі розпорядження від нашого комбата. Завдання виконали, потрапили під обстріл в Станиці Луганській якраз з дітьми. Але зуміли вискочити. Приїжджаємо в частину, через день наш вихід показують по телебаченню. Я захожу в нашу частину і кажу: нам ніби щось належиться за бойові дії. І тут виявляється, що навіть наказу письмового не було. Нас би там поклали, то інші би й не знали, де нас шукати. І так було неодноразово, – говорить Олексій Миронець про халатність своїх командирів.
І тут же наводить ще один приклад:
– Я коли вперше виконував завдання, прокладав зв’язок в Луганський аеропорт. Увесь сектор тоді був без зв’язку і не знали, що вони там роблять – Тоді я забрав з собою вісім поранених. Всіх не зміг вивезти, місця не було. А це пацани, яким по 19 років. І вони рахуються за документами на Чернівецькому полігоні.
Олексій Миронець вважає, що він і його товариші гідно виконували своє завдання в зоні АТО. Але за це, замість заохочення, мали неприємності.
– Перед закінченням нашого перебування в АТО у мене було троє поранених під Сокільниками. Люди виконали завдання дуже гарно. Але нас більше «танцювали» за те, чого ми туди полізли. Хоча, як виявилося, ми шість разів зривали наступ противника по нашому напрямку. Якщо би не зробили, то Кряківка і Трьохізбенка, і п’ятий блок запросто ковтається. Вони (ворог) заходять на «Айдар» і далі – на Щастя. А нам за це навіть слова доброго ніхто не сказав, – каже боєць.
А ось карати – карали.
– А за те, що я заїхав одному офіцерові по писку за слова, що нас, добровольців, не шкода, мене відсторони від нагороди. Нас, добровольців, не цінують, нас кидають на м’ясо, – каже демобілізований.
