Таку думку сьогодні, 11 березня, у Львівському прес-клубі під час дискусії на тему: «За що і чим нагороджують героїв АТО і як це висвітлюють ЗМІ сходу і заходу України» висловив завідувач музею історії Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, полковник у відставці Михайло Слободянюк.
-Якщо я зустрічаю цивільну людину, то мені потрібен певний час, аби зрозуміти, з ким маю справу. У військових, особливо під час бойових дій, немає такого часу. Потрібна швидка ідентифікація. Я відразу повинен знати, з ким маю справу: це людина, яка мені підпорядкована, чи я – їй. А ордени тут мають допоміжне психологічне значення. Коли я бачу капітана, командира роти – це одне. А коли я бачу капітана і стрічку з орденом за якісь заслуги, то я більше йому довіряю, бо це – людина з досвідом, яка себе проявила. Отже і в бою до нього більше довіри, – каже він.
За його словами, більшість бойових орденів у мирний час встигло знівелюватися.
– Орден Богдана Хмельницького – найбільш вживаний у військових. Тобто Президент зараз найбільше нагороджує орденом Богдана Хмельницького.
Але за минулі роки його авторитет суттєво знизився. Спочатку його давали тільки за військові перемоги. А далі доповнили і на ювілей перемоги були нагороджені всі ветерани. Тобто орден України, який передбачався як вищий військовий орден України, перетворився в значок ветерана великої вітчизняної війни, – каже Михайло Слободянюк.
Така ж ситуація, за його словами, і з орденом «За мужність».
– У статуті сказано, що його дають людям, які вчинили героїчні вчинки з ризиком для життя. Але впродовж останніх 20 років у нас неодноразово були випадки, коли президенти нагороджували ним штангіста, який завоював «золото» на Олімпіаді. Так, людину треба відзначити за таке. Але цей орден не передбачає нагородження людини, яка займається у спокійній обстановці, – вважає полковник у відставці.
За словами керівника Західного регіонального медіа-центру Міноборони України, підполковника Олександра Поронюка, відзнаки у професійному військовому середовищі миттєво сприймаються.
– Коли я вдягаю свій мундир і в мене є відзнаки, отримані в різні часи, люди бачать, хто перед ними стоїть. Так само, як я бачу людину і можу зрозуміти, що вона зробила. Але, на жаль, дуже багато військовослужбовців нагороджено посмертно, – каже він.
