Які обов’язки хочуть покласти на тих, хто працює в ЗМІ? Чи достатньо вони матимуть прав? І найголовніше – хто взагалі зможе вважатися журналістом і отримати посвідчення за майбутніми новими правилами?
Ці та інші питання обговорили у Львівському пресклубі під час відеомосту Львів-Кропивницький: “Чи довершені визначення статуcу журналіста, його прав та обов’язків, що викладені у законопроєктах “Про медіа”? Що необхідно змінити-доповнити у них?”.
Насамперед занепокоєння викликало те, що базовий законопроєкт №2693 “Про медіа” пропонує підтверджувати статус журналіста «документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, професійною чи творчою спілкою журналістів». Важливо, що сам документ, який підтверджує статус журналіста, «має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор у реєстрі в реєстрі суб’єктів у сфері медіа». Простими словами: хто не потрапляє до такого реєстру – той не журналіст, навіть якщо він у професії не один десяток років і є членом Національної спілки журналістів України чи іншої організації.
Львівська журналістка Ірина Юзик, власкор газети “Україна молода”, розповіла, що зараз працює як фрілансер. «Я є членкинею НСЖУз 2008 року, але тепер це не аргумент? – запитує вона. – Такий пункт у законодавстві суттєво обмежує журналістів-фрілансерів. Все стає дуже знеособленим. Я думаю, що тепер ще складніше буде знайти власників та засновників того чи іншого медіа, що з’явиться жорстка цензура. Погані закладки наперед проставлені, і за деякий час вони нам дуже недобре відгукнуться».
На думку Олега Галіва, журналіста телеканалу “НТА”, журналістами мають право називатися люди, які працюють на «доброякісні» видання. «Карантин показав багато прикладів, як активізувались псевдоактивісти та псевдожурналісти, які прикривались посвідченнями, але насправді мають вельми опосередкований стосунок до професії, – сказав Олег Галів. – Хтось роками працює в журналістиці, інші виникають невідомо звідки і невідомо чиї інтереси відстоюють. З посвідченням має бути порядок. Буває прикро, коли ти приходиш на захід, а тобі кажуть: «Тут вже багато журналістів, для вас немає місця». І ти бачиш людей, з якими жодного разу не перетинався у професії, і розумієш, що до журналістики вони не мають жодного стосунку. Але вони мають посвідчення!»
Викликає занепокоєння і те, що перед місцевими виборами виросте, мов гриби, величезна кількість так званих журналістів «під вибори».
«У нас звично перед виборами активізуються тимчасові видання, які проіснують тиждень-два, однак люди, що там працюють, отримають посвідчення, – зауважила Ярина Капітан, журналістка ТРК «Перший Західний». – І вони матимуть ті самі права, що й професійні журналісти. Це неправильно».
«Я не бачу у законопроєктах чіткості термінів і трактувань, вони неоднозначні та розмиті, – наголосила Олена Кваша, медіаекспертка з Кропивницького. – Це може спричинити багато проблем. Як, наприклад, вирішувати такі тривіальні робочі питання, як стажування? Треба вносити у базу стажерів чи ні? Видавати їм тимчасові посвідчення – чи це вже порушення? Будь-яка нечіткість породжує поле для маніпуляцій і порушень».
Олег Романчук, доцент кафедри преси Львівського національного університету ім. Івана Франка, головний редактор журналу “Універсум”, вважає, що мало отримати диплом журналіста, щоб називатися представником цієї професії. «Коли мене приймали у Спілку журналістів, то, окрім рекомендацій, я мав показати чималу кількість творчого доробку, – пригадав він. – У мене технічна освіта, було нелегко потрапити до Спілки. Тепер в Україні щороку випускають цілу армію дипломованих журналістів – понад 100 тис. людей. Але у професію йдуть не всі. Зате отримати статус (журналіста – ЩЛ) для них буде не так складно».
Юрій Опока, директор Львівського медіафоруму, зазначив, що закон є досить актуальним для впорядкування медійного простору. Проте, на його думку, держава не повинна втручатися у діяльність ЗМІ та диктувати, хто має право бути журналістом, а хто – ні. «Не голова чи секретар якоїсь там ради це вирішує, а ті люди, які працюють у професії, – вважає Юрій Опока. – Коли я був оглядачем у парламенті, то бачив, як одне зареєстроване видання продає журналістські посвідчення усім зацікавленим особам, щоб вони мали доступ до зали засідань. З цього зробили цілком успішний бізнес! Законодавство має окреслити поле для маневрування і відповідальність. Цей закон надто вузький: пробує організувати медійну структуру, натомість про самих журналістів, а також про аудиторію – в ньому дуже мало. Потрібні або окремий закон, або серйозне доопрацювання в пунктах про статус і права журналістів».
Його позицію підтримав Петро Мельник, голова Кропивницької обласної організації Національної спілки журналістів України: «Це законопроєкти про медіа, адже у них на 80-90% обсягу власне про діяльність медіа, але в такому випадку потрібен окремий закон про діяльність журналіста». Утім, більшість учасників відеомосту висловились доволі скептично, що такий закон приймуть найближчим часом. На думку Петра Мельника, держава має не диктувати журналістам свої умови, а сприяти розвитку ЗМІ. Він запропонував додати до законопроєкту кілька поправок, зокрема про те, що органи місцевого самоврядування не можуть бути засновниками будь-якого об’єкту медіа. Він також висловився про дострокове припинення членства у НСЖУ у випадку, якщо журналіст не виконує свої обов’язки, і про обмеження заробітних плат для членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Крім того, медіаюристи Ольга Гріднєва (Кропивницький) та Ярослав Жукровський (Львів) наголосили, що новий закон робить журналістику однією із найбеззахисніших професій перед владою. Адже у ньому не прописані механізми захисту журналістських прав, немає правової оцінки дій тих осіб, які перешкоджають журналістам виконувати їхні обов’язки. Зате є необмежне поле діяльності для псевдожурналістів, які примудрилися отримали посвідчення від зареєстрованих видань.
«Має бути чітка відповідь на питання, хто може називатися журналістом, а хто – ні, – підкреслив Ярослав Жукровський. – Чи будь-який чоловік може увірватися в лікарню з телекамерою, розмахуючи посвідченням? Ні! Але найстрашніше, що у сучасних реаліях журналістом може стати чи не кожен».
На його думку, пункти про статус, обов’язки і права журналіста прописані вкрай нефахово і не дають відповіді на питання правової можливості захисту. Якщо у законопроєкт не внесуть зміни, юрист вважатиме його відверто шкідливим. «Це не законотворчість, а відверте блюзнірство і профанація за своєю суттю», – резюмував Ярослав Жукровський.
Учасники відеомосту зійшлись на думці, що сьогодні українські журналісти мусять згуртуватись і запропонувати самим правки та зміни до цього документу. І неодмінно домогтися, щоб законопроєкт отримав нову редакцію. Надії на те, що це зроблять провладні або опозиційні депутати, вони не мають.
Довідка
Львівський пресклуб організовує десять відеомостів із пресклубами у Харкові, Дніпрі, Сумах, Ужгороді, Тернополі та Кропивницькому та провідними медіа-організаціями в Одесі, Чернігові, Краматорську і Маріуполі. Відеомости відбуваються в форматі одногодинних онлайн-дискусій за участю місцевих медіаекспертів. Учасники надають свої відгуки і рекомендації щодо проєктів законів про медіа. Львівський пресклуб збирає пропозиції регіональних експертів та готує рекомендації для парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Проєкт відбувається за підтримки «Медійної програми в Україні» МГО Internews, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
“Щоденний Львів” повідомляв, що львівські та одеські журналісти проти створення нової громадської спілки журналістів.
На тему обговорення медійних законопроєктів були також інші публікації: Граматичні помилки, відсутність структури, розмиті терміни – Львів та Суми проаналізували законопроєкти «Про медіа», Чому у Львові та Ужгороді критикують законопроєкт «Про медіа» і вимагають його суспільного обговорення, Міст “Львів-Тернопіль”: у медіа треба узаконити 90% україномовного контенту, Блокувати антиукраїнський контент у всіх соцмережах, – експерт у відеомості Львів-Чернігів.