Цього року він став членом виконкому Львівської міської ради. Чи означає це, що “Львівська пошта” стане лояльнішою до міської влади? Чи вдається Оресту Печенку у редакційній політиці знаходити баланс між приватними інтересами і депутатськими обов’язками? Найлегше відповісти – так. Найважче – довести це. Найпростіше – дистанціюватися від редакційних справ. Що вибере Орест Печенко?
Відеоінтерв’ю з Орестом Печенком, директором ТзОВ «Професійна ліга», яке є засновником і власником газети «Львівська пошта».
– Який ваш чіткий юридичний і фактичний статус стосовно газети “Львівська пошта”?
– Я є директором ТОВ «Професійна Ліга», яка видає газету «Львівська пошта». Також маю безпосередній стосунок до співвласності цього ТОВ. Фактично є делегованим керівником від співвласників щодо ведення цього медіа, яке виходить у нашому місті.
– Ключове слово «ведення». Які Ваші функції, чим ви займаєтесь стосовно «Львівської пошти»? Це – фінанси, матеріально-технічне забезпечення, редакційна політика, кадрова?
– На сьогодні ми стараємося тримати в редакції, на підприємстві чіткий баланс. Це є організаційні моменти, фінанси, видання газети, офіс. Друге – це є редакційна політика. І я насправді дуже вдячний долі чи життю, що звела нас з головним редактором видання. Це є Ірина Цицак. Вона вже тривалий час головний редактор. Ми задоволені її роботою. Можливо, я буду найнецікавішим власником, які тут були на інтерв’ю. Ми намагаємося взагалі не втручатися у редакційну політику. Я не можу сказати, що немає питань від головного редактора, наприклад, чи ми висвітлюємо якусь тему чи не висвітлюємо. Вони є. Але завжди стараємося витримувати певний баланс у редакційній політиці. Тобто, будь-яка стаття – це завжди є дві точки зору. Навіть якщо вона негативна про когось, вони мають право на коментар щодо тієї статті. Використання газети особисто в своїх цілях? Я би був радий, якби хтось проаналізував газету за останні п’ять років і міг би знайти хоча би 5-10 статей, сказавши: «Ви використовуєте виключно для себе». Тому, якщо мова йде про функції, то це, насправді, більше функція директора, функція одного з співвласників. Це є забезпечення роботи і надання можливості журналістам висвітлювати те, що є болючою темою для міста, що є болючою темою в нашій державі. І старатися не втручатися в цей процес. Наскільки це можливо.
– Забезпечення роботи. Ви – фінансист. Про що б ми не говорили, ми завжди говоримо про гроші. Я розумію, що є комерційна таємниця. Є речі, про які Ви не скажете. Але те, що можете сказати: наскільки прибутковий чи збитковий цей проект, які дотації, як ви вирішуєте фінансові питання?
– Всі медіа в Україні дуже люблять час виборів у державі. Тоді є пікові прибутки. І тоді є найкраща економіка цього видання. У час, коли виборів немає, ці кошти, які були закумульовані, частково витрачаються на існування цієї газети. І останнім часом у нас вибори досить часто. Так що це рятує на сьогодні.
– Тих коштів вистачає на міжвиборчий період?
– Не завжди.
– Чи можете ви поділитися планами розвитку газети. Коли Ви її купували, вона виходила раз на тиждень, це була «Суботня пошта». Потім вона пройшла ребрендінг, стала «Львівської поштою», і тричі почала виходити на тиждень. Наступні плани є щодо змін?
– Наступні плани є – рухатися в напрямку цифрової передачі інформації. Оскільки ми розуміємо, що тенденція світова – донесення новин і донесення точок зору будь-кого зміщується в середовище інтернету, в середовище соціальних мереж. Ми працюємо над тим, щоби більше бути представленими он-лайн, ніж у паперовому виданні. Я думаю, що цей тренд незворотний. Оскільки технології йдуть вперед, так само треба рухатися разом з ними.
– Он-лайн – це лише інтернет. Чи, можливо, мультимедіа, аудіо, відео?
– На сьогодні ми бачимо – це соціальні мережі та інтернет.
– Матеріально-технічна база «Львівської пошти» передбачає розширення?
– У напрямку он-лайн ми стараємося працювати для удосконалення цієї бази.
– Як Ви вважаєте, зарплата, гонорари журналістів сьогодні у Львові відповідають тій місії, тим завданням, які стоять перед ними?
– Думаю, не завжди, на жаль. Думаю, недооцінена, як і освіта, як і медицина, недооцінена медіагалузь. І ця проблема мене турбує дуже сильно.
– Це питання до фінансиста: як би Ви оплачували працю журналіста, залежно від виробітку, від годин, від трудоднів, від матеріалів, від гонорарів, премії, зарплата?
– Моє бачення в будь-якій праці, не тільки в медіа, це є – заробітна плата базова плюс нарахування бонусів від кількості статей, грубо кажучи від виробітку. Ми стараємося дотримуватися цього в газеті. Звичайно, різні статті бувають, у когось топові статті, а в когось на менш популярних шпальтах, на менш цікаві теми. Але ми стараємося в тому плані балансувати, щоби люди були зацікавлені.
– Як Ви оцінюєте ці статті, як берете участь у цьому оцінюванні? Ви берете участь в «летючках», в нарадах, зустрічах з головним редактором?
– Редакційна політика і все, що з цим пов’язане, є більше на головному редакторові. І ми надіємося на її професіоналізм у цьому питанні, щоби якраз цей баланс дотримувати.
– Тобто, якщо головний редактор сказала «так», то ви підтримуєте її позицію?
– Так.
– Це дуже похвально, що головний редактор багато років незмінно працює у виданні і зберігає такий незалежний статус. Хоча ви сказали: «Інколи головний редактор ставить запитання: які теми висвітлювати». І що відповідають засновники, власники?
– Навіть, буквально, сьогодні, пів на першу ночі, написала Ірина на фейсбук щодо однієї статті. У нас були досить довгі дебати щодо неї. Остаточно я все ж таки це віддав на розсуд Іри. Єдине: попросив забрати якусь інформацію, яка, на її думку не відповідає дійсності та є чорним піаром.
– Ця стаття ще не вийшла?
– Не вийшла.
– Це реклама наступного номера «Львівської пошти», щоби хотіли прочитати.
– Анонс.
– А якщо виходить стаття, головний редактор керує, що висвітлення відбулося не за Вашим уявленням, не за Вашим баченням, не за Вашими стандартами. Як Ви дієте?
– Різні випадки бувають. До якогось покарання фінансового чи фізичного, слава Богу, не доходило. Але я завжди сподіваюся на головного редактора, яка розуміє про що буде стаття. Ви часто запитували в інших моїх колег, чи є у вас теми табу, які ви не дозволяєте висвітлювати. Мені здається, що на сьогодні у «Львівській пошті» єдине табу, є – я, як директор, як співзасновник газети. Все решта, якщо є тема критична, гостра, я тільки за те, щоби її висвітлювати. Передовсім газета, крім амбіцій людей, крім якихось політичних речей, повинна бути цікавою, для того, щоби вона передплачувалася, щоби її люди купували. Але якщо вона буде прив’язана чи до якогось політичного бренду, чи буде тягнути чиюсь думку, вона втрачає рейтинг, з часом стає повністю дотаційною і нікому нецікавою. Ми розглядаємо газету як… важко це назвати бізнес-проектом. Але мова йде про те, щоби вона не ставала навантаженням. Це повинна бути річ, яка сама живе, яка сама працює, яка є цікавою.
– Я так зрозумів, Орест Печенко – це не табу для висвітлення у «Львівській пошті»,…
– … а критика його життя чи діяльності.
– … критика діяльності. Я давав пошукове слово «Орест Печенко» на сайті «Львівської пошти». Одного разу Ви про якийсь спортивний майданчик цього року сказали. І ще кілька років тому ще на якісь теми. Про Вас взагалі не пишуть. Ні доброго, ні злого.
– Це добре чи погано?
– Я не знаю.
– Я думаю, що це добре.
– І ще в мене склалося враження, що «Львівська пошта» як медіаконсерва. Поясню. Вісім років тому ви її придбали. Вона не пише про власників, засновників, співзасновників, не пропагує вас. Ви не маєте від неї зиску. Або у вас є дуже багато інших, дохідних бізнесів, і немає часу на газету, щоби заробляти на ній. Або ви її тримаєте до золотих часів, коли газета «вистрілить» і зробить ту свою функцію, те своє завдання, яке буде вам потрібне. Політичне, кар’єрне, статусне.
– Коли газета купувалася, це був орієнтовно 2008 рік. Тоді було дуже модним інвестувати у все. Економіка росла в цілому світі. І було таке поняття, як кажуть англійці, must have, мусиш мати. І десь приблизно так само було з газетою. Крім того, на ту пору наш чеський партнер, який є співвласником газети…
– ..це Іво Валента, так?
– Так. У них в Чехії є так само газета, є медіа, які є у власності в партнера. І ми бачили спільний розвиток, оскільки Україна рухалася в напрямку Євросоюзу. Ми десь бачили якісь майбутні тенденції спільного життя, спільного обміну думок. Це була ціль придбання цього медіа. Ми не шкодуємо, що ми це зробили. Насправді мені подобається колектив, який там працює. Мені подобається незаангажованість. І те, що цю газету не прив’язують ні до мене, особисто, ні до моїх політичних амбіцій, чи до будь-якої партії. Це, на сьогодні, на мою думку, є об’єктивне видання, яке живе своїм життям. І, як ви правильно сказали, можливо, колись з’являться цілі в житті, коли згадається, що нам треба якесь медіа. А тут – гоп! – а воно вже є. Це радує.
– Так, слово сказане, треба його розвинути. Іво Валента, чеський партнер. Можете про нього розповісти трохи більше?
– Він також бізнесмен, є громадянином Чехії. І це була ідея така спільного руху на ринку медіа. На жаль, дотепер Україна не стала членом Євросоюзу. Про якусь співпрацю медіа між Чехією та Україною зараз важко говорити. Але це була така стартова ідея колись.
– Ви є успішний підприємець, засновник кількох підприємств, різних видів бізнесу. І, крім того, Вас обрали членом виконкому Львівської міської ради. Відповідно: а) газета «Львівська пошта» може отримувати більше цікавої інсайдерської інформації і в доброму розумінні використовувати її; б) вона може бути, я не скажу, офіційним органом Львівської міської ради, але до певної міри може виконувати інформаційні завдання Львівської міської ради. Це є так?
– Виконувати завдання Львівської міської ради, це, напевно, неправильне визначення. Насправді, Львівська міська рада є, на рівні з іншими, рекламодавцем у нашій газеті. Вона розміщує якісь свої оголошення, рекламу. Але щодо якихось заангажованих статей, які би Львівська міська рада розміщала у нашій газеті, на сьогодні це виключено. Так, я є член виконкому. Після засідання виконкому я можу зателефонувати до головного редактора, я можу поговорити про якісь теми, які я вважаю болючими на сьогодні для міста, які я вважаю треба висвітлити. Це, мабуть, основний місток між міською радою та газетою нині.
– Але Вам треба дуже швидко робити дзвінок до Ірини Цицак, бо Андрій Іванович Садовий, міський голова, може сказати Zaxid.net чи 24 каналу.
– Ну, так. Але Zaxid.net це може випустити через 5 хвилин. А наша газета вийде через день чи через добу. Буде більш аналітичний матеріал. Важко з Андрієм Івановичем змагатися, в тому числі і в медіа.
– Коли високопосадовці мають свої медіа, які тут плюси, і які мінуси?
– Я не пам’ятаю хто сказав, якийсь відомий американський журналіст, що свободу преси можуть мати тільки ті, хто володіють пресою. Ми прекрасно розуміємо, як в Україні, так і в інших державах, мабуть, що зовсім незаангажованих медіа немає.
– Тобто, ви не вірите в чисті медіа-підприємницькі проекти? Не вірите у «Високий Замок», «Експрес», телеканал «ZIK»?
– Я не можу це зараз коментувати. Але є деякий рівень заангажованості медіа. Це є практика не те, що України, це – практика світова.
– Тобто лише економічними інструментами не вижити, потрібно залучати політичні. Мусить бути ще й фінансовий потік з боку політиків, це Ви маєте на увазі?
– Не тільки політики? Це може бути й з бізнесу потік, це можуть бути речі не тільки політично заангажовані. Але, звичайно, що він потрібен.
– Рекламодавець «Львівської пошти» – це всі ваші підприємства, підприємства Ваших колег. У такий спосіб можна підтримувати своє медіа, розміщувати в ньому рекламу. Тим паче, якщо це медіа вартує того, щоб цю рекламу поширювати.
– На сьогодні більшість рекламодавців – це сторонні люди, які розміщають рекламу і платять за то гроші.
– А Ви, як підприємець, розміщуєте рекламу де?
– Так само, і в «Львівській пошті» теж. Те, що є цікаво, ми розміщуємо по всіх медіях, які є. В тому числі і в «Львівській пошті».
– А ідеальний варіант буде, коли Ваш бізнес захоче рекламуватися у Вашому медіа, правда? Про це, напевно, мріють всі підприємці.
– Ну, так, тільки неможливо цілий рік рекламувати одне й те саме. Це приїдається. Воно немає ефекту. В чому ефект тоді такої реклами?
.
– У Львові потрібні нові газети, нові телеканали, нові радіо?
– Чи потрібні нові? Потрібні якісні. Ті, які, навіть попри ту мою думку, що медіа є заангажованими, відсоток тієї заангажованості робили доволі мінімальним. Найгірше, коли ми зустрічаємося з медіа, яке має чітко партійне направлення. Від номера в номер ми можемо бачити популяризацію однієї політичної сили. Це стає таким рупором якоїсь партії. Ми знаємо такі випадки неодноразово. Якісні медіа потрібні. Тому що ми прекрасно розуміємо, що будь-яка влада, рано чи пізно, стане диктатурою при відсутності медіа. Або вона скупить всі медіа і стане диктатурою, або будуть медіа незалежні і їй це буде зробити важко. Це природний, напевно, такий рух влади до диктатури. І таким запобіжником, щоби цього не сталося, є медіа. Але – саме незалежні медіа. Тому я би говорив про якісне незалежне медіа, яке потрібне завжди.
– А як же медіа бути якісним, якщо воно залежить від власника і не може бути незалежним?
– Нема в світі чисто чорного і білого. Ступінь заангажованості – це є якийсь відсоток впливу. Якщо ми зараз говоримо про якийсь вплив медіа на політику, ми розуміємо, що частина медіа може діяти власне з цієї позиції. Це так само працює проти диктатури. Не можна сказати, що завжди медіа є чиїмось рупором. Але знаходити баланс і ту якусь серединку, це і є на сьогодні той основний поклик для власників засобів масової інформації.
– Однією з найбільших проблем для журналістського середовища, а відтак і для споживачів інформації, яку готують журналісти, є проблема стандартів журналістських. І є така думка. Навіть – дві. Біла і чорна думка. Біла думка: що нам, українській журналістиці, необхідні європейські цивілізовані стандарти, американські, бі-бі-сішні і такі решта. І ми маємо цього дотримувати, навіть в умовах війни Росії проти України, навіть в умовах будь-яких провокацій. Ми в журналістиці не повинні допускати пропаганду, а лишень діяти за світовими стандартами. І чорна думка: що наш інформаційний простір, наші медіа, наш споживач не готові ще до таких стандартів. І ми, оскільки перебуваємо в пострадянському стані, змушені ще, і для самозахисту теж, використовувати контрпропагандистські методи в журналістиці, пропагандистські методи. Ви прихильник якої позиції? Чи, можливо, ще відтінок запропонуєте?
– Я думаю, що тут більше відтінок йде. До стандартів, які в книжках записані як стандарти, важко коли-небудь дійти. Але рухатися в тому напрямку треба.
– Щоби рухатися в такому напрямку, це треба стимулювати. Є два стимули. З одного боку споживач, який буде казати: «Я хочу медіа за стандартами», з іншого боку – власник чи власники, які будуть казати: «Цих стандартів треба дотримувати». Я зроблю комплімент «Львівській пошті», бо Львівській прес-клуб займається також моніторингом. І ми неодноразово бачили, що «Львівська пошта», коли береться висвітлювати якусь тему, то баланс думок намагається там сповна дотримати. Правда, тут є перевага: великий обсяг, цей матеріал стає на шпальті або на двох шпальтах і це можна собі дозволити. Як ви радите головному редактору стосовно стандартів діяти?
– Як ви правильно сказали, зажди намагаємося тримати певний баланс у висвітленні будь-якої теми. І висвітлювати дві сторони якогось конфлікту чи гострої ситуації. Бо, на сьогодні, газета, на мою думку, дає можливість робити саме широкі матеріали. Тому що, як на мене, постійно риючись у соцмережах або проглядаючи інтернет-видання, я не маю стільки терпіння читати довгі статті на телефоні або ще на чомусь. А коли я маю час і маю можливість розгорнути газету, то мені більш цікаво прочитати аналітичний матеріал, де є висвітлені всі думки. Звичайно, ми розуміємо, що у будь-якого журналіста теж, під час вивчення тієї проблеми, виникають якісь свої симпатії або антипатії. І, як правило, в статтях це проглядається. Ти читаєш і розумієш думку журналіста або думку головного редактора, або думку власника, який дав добро на вихід цієї статті. Але саме такий варіант двох думок відкритості, це є той стандарт, який ми стараємося в газеті дотримуватися.
– Ви говорили про табу у «Львівській пошті» на Ореста Печенка. А це табу не поширюється на всіх членів виконкому Львівської міської ради. Вам, напевно, неприємно, прийти на засідання виконкому, а колеги кажуть: «Пане Орест, а що ж це «Львівська пошта» нас критикує?»
– Це деколи приємно, коли тобі такі зауваження роблять. Ми всі недавно пережили так звану сміттєву кризу. І навіть попри те, що я є членом виконкому, в газеті не раз розміщували доволі критичні матеріали щодо діяльності міської влади. І не тільки в цьому питанні. Чому мій прихід у виконком повинен докорінно поміняти політику газети, я не розумію.
– Скажіть, будь ласка, як член виконкому Львівської міської ради, які теми мали би бути зараз пріоритетними для львівських медіа?
– Теми, які розглядає виконком, які є в компетенції виконкому, мали би всесторонньо висвітлюватися. Медіа повинні висвітлювати, чому саме так виконком вчинив, можливо, це є неправильно. Ми вже говорили про сміттєву кризу, яка вже всіма медіа була вилита, перелита і так далі. Це була тема номер один. Слава Богу, зараз вона трошки від нас відступила. Правда, вивіз сміття для міського бюджету буде коштувати немалі гроші щороку. І треба контролювати, щоби ці гроші не йшли кудись.
– А поступ у вирішенні цієї теми є, на вашу думку?
– Поступ є у тому, що наші вулиці звільнилися від сміття.
– А рекультивація, побудова сміттєпереробного заводу? Бо сміття просто забрали з вулиць. Але воно належним чином не утилізується.
– Однозначно. Тут треба розуміти об’єктивні і суб’єктивні чинники. Об’єктивні чинники в тому, що будь-яке цивілізоване поводження зі сміттям коштує досить великих грошей. І будь-яке будівництво сміттєпереробного заводу – це є збільшеня тарифів на вивезення сміття. Це є прямо пропорційні речі. В цілій Європі, в цілому світі вивезення сміття коштує набагато більше грошей, ніж сьогодні коштує в Україні. І тут треба розуміти, чи мешканці міста готові до таких тарифів. Я недавно був у Польщі, в Гданську. Хтось привіз нову технологію з утилізації сміття, новий сміттєпереробний завод. Коли вони почали його розбудовувати, мешканці зрозуміли, що їхні тарифи виросли у півтора рази. На жаль, так є.
– Тобто перша тема є. Назвіть ще кілька.
– Скажу відверто, мене дуже цікавить і турбує будівництво у Львові. З одного боку добре, що будується така кількість нового житла. Але є у нас інша проблема, що у нас не розбудовується інфраструктура. Що таке будівництво будь-якого об’єкту, наприклад, за кордоном? Це є думка про розв’язки, про доїзд, про паркінги. На превеликий жаль, наші будівельні фірми, які працюють у Львові і взагалі в Україні, їх цікавлять тільки квадратні метри житла, які мають комерційний вимір, комерційну ціну. Здав, продав, забув. На превеликий жаль, ми не розуміємо, що це призводить потім до неймовірних корків, до незручностей для тих же мешканців, до того, що ті мешканці не мають куди водити дітей в садочки та школи. Це є складність. Тому що будуються житлові квартали у віддалених районах, де немає взагалі жодної інфраструктури. Оце є проблема. На сьогодні, на жаль, міська влада, не має достатніх повноважень змусити підприємця будувати садочок. Є багато колізій у законодавстві, коли будівельники, збудувавши будинок, взявши там навіть на себе якісь зобов’язання щодо інфраструктури, просто потім цим всім нехтують, забувають і на тому закінчується. Місто повинно жити, повинно дихати. І люди, які там живуть, повинні жити комфортно.
– Третя тема?
– Це є тема, яка мене насправді дуже-дуже турбує. Це – тарифи. Тарифи, які за ухвалою про розподіл повноважень, про делегування повноважень на виконком, затверджує виконком. Так сталося, що міська рада та депутати трішки відійшли вбік від них, зробили крайнім виконком. Ось недавно було у нас питання знову таки щодо сміття. Виконком розглядав підвищення тарифів сміття за вивіз для мешканців. Я прихожу на виконком і розумію: в один момент чиновники міськради вирішили збільшити тариф більше, ніж у два рази. Середня сім’я, яка живе в квартирі 50 метрів, платила до сьогоднішнього дня 37 гривень за вивіз сміття, а буде платити 80 гривень. Виявляється, три роки ми не переглядали тарифів для мешканців. Виходить, що коли потрібно було бути добрим до мешканців, то всі були добрими. А тут вже критична ситуація сталп, то ми піднімемо більше, ніж в два рази.
– Трьох тем достатньо, щоби поставити наступне запитання. І ось медіа львівські пишуть на ці теми. Конструктивно, критично. І який ефект, який результат, яка реакція? Вам відомі випадки реакції виконкому, Львівської міської ради. Є прямий зв’язок між тим, що пише преса, що кажуть медіа і діями посадовців?
– Ви ж розумієте, що частина посадовців, які приймають політичні рішення, вони політично залежні від мешканців, які голосують або не голосують за них. Це ж – майбутні вибори. Саме медіа є цим містком передачі інформації до мешканців. Ось підвищився тариф. І якщо медіа буде висвітлювати, що це насправді об’єктивно, є порівняльний аналіз з іншими містами, в інформації є обґрунтованість цього, тоді – ок. Якщо ж з тарифами робиться необдумано і робиться для чиїхось інтересів, то медіа повинні працювати над тим, щоби цього не було. Має бути потім певний зворотний зв’язок, фідбек від населення. Медіа – це і є показник думки.
– Ви не вважаєте, що потрібно законодавчо закріпити у нас реакцію тих, кого критикують, на публікацію в медіа чи на матеріали в медіа? Або знайти форму такої реакції для перехідного суспільства, яким ми насправді є.
– В якому вигляді Ви то бачите?
– Чи Ви пригадуєте, аби виконком Львівської міської ради офіційно на якомусь зі своїх засідань приймав чи обговорював відповідь якомусь медіа львівському з приводу конкретної критики однієї, чи двох, чи трьох тем, про які Ви говорили?
– Не було. Але я вам скажу, що після засідання всі члени виконкому моніторять, що написала преса. Це є також важливо. Я так роблю.
– І думаєте, що це має значення? Для Вас це має значення?
– Так, я мушу робити якісь висновки з того. Неможливо приймати якісь позиції чи рішення, і ти виходиш через годину та розумієш, що тебе полили всі, як має бути, всім, чим можливо.
– Ви були членом Народного Руху України. Тепер ви є членом партії «Народний контроль». Ви допускаєте, що журналісти у «Львівській пошті» можуть бути членами партії і займатися партійною діяльністю?
– На сьогодні штат «Львівської пошти» – це 18 осіб. З них одинадцять – це журналісти. Я би не хотів, щоби журналісти мали би партійну прив’язку. Що стосується працівників, які не пишуть статті, – це інше питання. А ось журналісти, я би не хотів, щоби вони були політично заангажовані.
– Це не буде обмеженням їхніх громадянських прав?
– Це моя особиста думка. Це залежить і від людини. Якщо людина є симпатиком якоїсь партії, вона може цілком вступити в якусь партію. Але інше питання, якщо ця людина буде використовувати у своїх матеріалах думки і проводити певну пропаганду цієї політичної сили.
– Тобто, в позаробочий час журналіст будь собі членом партії, активістом, у вихідний, у суботу-неділю. Але у своїх матеріалах, публікаціях, не повинен це відображати.
– Думаю, тяжко так буде. Тому я би не хотів, щоби журналіст був…
– …а він прийде до Вас і скаже: «Пане Орест, я дуже люблю партію «Народний контроль», вступив у неї, дуже хочу про неї добре слово написати, дозвольте».
– Дозволю. Але якщо це не буде потім самодіяльністю цієї людини у висвітлюванні певних речей. Мені це не дуже буде подобатися. Як член партії «Народний контроль» і як один зі співвласників газети, я сам можу зробити так, щоби висвітлювалися позитивні сторони «Народного контролю».
– І без журналіста?
– Я можу журналіста попросити це зробити. Але коли журналіст сьогодні буде в «Народному контролі», завтра – в іншій партії. То буде повний дисбаланс…
– А серед засновників, співзасновників, менеджменту тих організацій, зокрема і «Професійна ліга», також у «Професійної ліги» засновником є “Синот”, який має 90 відсотків, немає такого партійного дисбалансу? Хтось один – в одній партії, а інший – в іншій?
– Зі всіх людей, які дотичні до медійної власності, тільки я єдиний, який політично свідомий або політично заангажований. А всі решта – поза партіями. Так буває в житті.
– У Львівської міської ради є газета «Ратуша». Тепер в Україні йде роздержавлення комунальних медіа. Як цей процес зі львівською «Ратушею» відбувається?
– Я три або чотири місяці є членом виконкому. І не було жодного питання щодо «Ратуші». Можливо, це і добре, така самостійність цього медіа. В цьому і є плюс. Що це не є банальним рупором чиновників Львівської міської ради.
– А ця самостійність, незалежність «Ратуші» впливає на статтю фінансування з боку Львівської міської ради?
– Це треба більше питатися депутатів. Бюджетна комісія, напевно, теж шукає баланс між мером і редакцією газети.
– Якби була нагода «Професійній лізі» придбати інше медіа, Ви би вдалися до такого кроку чи ні?
– Думаю, що так. Якщо це – прогресивне медіа з якісним штатом людей, з хорошою аудиторією, думаю що так.
– Розшифруйте, будь ласка, «прогресивне медіа з якісним штатом людей». Що таке «прогресивне медіа» і що таке «якісний штат»?
– Прогресивне медіа – це технології поширення інформації, матеріально-технічна база. А друге, це люди, які працюють. Якщо ми бачимо, що це люди, які у свій час працювали у якійсь радянській «Зірці» або ще десь, в якомусь медіа пострадянського простору і радянської бувальщини, то, напевне, це – шлях в нікуди. Якщо там є молоді й амбітні люди, це я називаю прогресивними працівниками.
– Закладки яких медіа є у Вашому гаджеті на першому місці?
– Я останнім часом тільки до фейсбуку тяжію. А у фейсбуці всі львівські медіа є в мене, я перечитую всі львівські медіа, які є поширеними у Львові і у фейсбуку. На жаль, не завжди вистачає часу переглядати інтернет і шукати новини.
– Які зауваження від своєї дружини і дітей щодо «Львівської пошти» Вам доводиться інколи чути?
– Я думаю як відповісти… Ні разу не було.
– Тобто не обговорюєте? А може таке трапитися, що спочатку власником медіа є батько, а потім стають діти?
– Це нормально. Це є родинний бізнес. Це стосується не тільки медіа, це будь-якого бізнесу стосується. Чому – ні?
– А що для цього повинен зробити батько, щоби діти були ефективними власниками медіа?
– Та я думаю, добре їх виховувати і освіту хорошу дати. Вони стануть тоді не тільки ефективними власниками медіа, а й ефективними власниками всього, що батьки залишають для них. Я Вам сказав на початку: моє бачення, що власник медіа повинен забезпечити матеріально-технічну базу, повинен забезпечити роботу журналістів і найняти на роботу головного редактора, який це медіа зробить успішним. Це є моє бачення структури власника і функції власника будь-якого медіа. Якщо він сам, звичайно, не є головним редактором. Ми розуміємо, що є багато випадків, коли власники медіа є і головними редакторами.
– Вам подобається такий варіант?
– Чому – ні? Мені подобається газета «Експрес», мені подобається її гострота, її методи висвітлення, її редакційна політика.
– Прозорість медіа власності стала модою, брендом в останній час. Чи вірите Ви в те, що читачі, глядачі завжди можуть бачити отого кінцевого бенефіціара, власника медіа? Наскільки це є позитивним щодо власника і щодо споживацької аудиторії інформації?
– Я думаю, що Ви прекрасно розумієте, що якщо власник не хоче фігурувати як засновник, власник, він це зробить. На сьогодні є багато шляхів як це зробити. Починаючи від банального зареєструвати на родича, закінчуючи складними схемами через різні підприємства. Позитив в цьому є. Але ми розуміємо, що до кінця об’єктивності в такій інформації немає. На сьогодні ми знаємо багато загальноукраїнських медіа, де всі гадають як на картах, хто ж є власником. То одних називають, то других. Ми ж розуміємо, що якщо людина не хоче, вона цього не висвітлить.
– А якщо людина хоче і висвітлює це, значить їй не соромно.
– Їй немає що ховатися. Я розумію, мабуть, що коли ти переходиш на рівень загальнонаціональних каналів власності, то, можливо, дехто не просто ховається, бо це, можливо, небезпечно для інших його видів бізнесу, які можуть постраждати через його думку. Такі речі теж є, напевно.
– Ваші інші види бізнесу ніколи не страждали?
– На сьогодні, слава Богу, ні.
Розмову вів Роман Шостак.