Керуючий львівського інтернет-видання “Форпост” Олег Радик заявив, що для нього і його колег немає “недоторканних героїв”, а всі замовні матеріали промарковані рубрикою “На правах реклами”. Скорочений текст відеоінтерв’ю “радикального” Олега Радика, яке він дав у Львівському прес-клубі.
“Здеремо з громадських організацій по 100 доларів і зробимо свободу слова”
– Громадський портал «Форпост» – незалежне інформаційно-аналітичне видання, створене за ініціативи журналістів і громадських діячів. Як його створювали? Хто – журналісти, а хто – громадські діячі?
– Незалежних видань не буває. Ми залежні хоча б від себе, від своїх думок, від свого минулого, від свого майбутнього. Це було задумано як платформа громадського активізму. Щоби всі люди, які мають намір висловитися, мали цю можливість. Спершу у нас були такі дитячі думки: у нас є 20 організацій, здеремо з них по сто доларів і зробимо собі таку свободу слова. Але громадські організації або бідні, або не хочуть давати сто доларів, і це нормально.
– Або не мають часу писати.
– Таке теж є. Ну, ми це потім відкинули, і ця ідея заглохла. Вона лежала в загашниках. Вже був пакет створений, дизайн сайту. Але все зупинилося. Поки не знайшли кілька… Вас же цікавить хто власник?
– Так. І чи інтернет-видання «Форпост» – це видання громадської організації «Форпост»?
– Так, але громадська організація «Форпост” — це сказано широко. Ну, це легше відкрити таке підприємство. Зробити ТзОВ чи ПП?
– Хто заснував громадську організацію?
– Власниками є головний редактор Юрій Лобан, я, громадська активістка Наталка Шелестак і представниця бізнес-капіталу Ольга Артюхова. Ми навіть не побоялися включити Артюхову, хоча в неї російське прізвище.
– У неї ще й російський е-мейл у документах засновника.
– Ми з тим розберемося, дякую.
– Чотири засновники ведуть підприємницьку діяльність?
– Я – точно приватний підприємець. Лобан, ніби, – ні.
– Всі четверо є підприємцями. І Лобан – єдиний, хто має спеціалізацію на кшталт «журналістика». А інші мають КВЕДи: і торгівлю, і інше. Громадська організація «Форпост» нікого не хотіла брати в партнери, засновуючи інтернет-видання?
– Та й охочих не було.
– А могли знайти? Олег Радик до того успішно працював у «Новому погляді», це молодіжна міська організація, від цієї організації він як самовисуванець йшов на вибори до Верховної Ради України. А у «Новому погляді» серед засновників були дружина Гірняка (заступника голови Львівської облради – ред.), донька Канівця (екс-народного депутата – ред).
– Я працював майже у всіх ЗМІ Львова. Крім газети «Експрес», за яку я голодував майже 20 років тому.
– Тобто «Новий погляд» до «Форпосту» ніякого стосунку не має?
– Він нам дав досвід. Він нам дав Романа Онишкевича (головний редактор колишньої газети “Новий погляд” – ред.), який є у нас керівником одного з напрямків і який просто не схотів через свої переконання стати засновником. Але він є теж батьком-засновником.
– До речі, він найактивніший автор. У нього на “Форпості” майже 60 публікацій.
– Це наше все.
– Є керівник відділу новин Наталя Балущак. Я подивився в реєстрі, то там вказано, що у Львові є Балущак Наталя Михайлівна, яка займається також торгівлею, посередницькою діяльністю, торгівлею живими тваринами. Якщо це не вона, то хай пробачить.
– Можливо, не вона. Я вам поясню дещо. Я вже цей проект майже поховав у своїх думках, думав, що його не буде, що він не на часі, тож коли люди фінансово запропонували допомогти, то у мене відразу виникло питання: «Хто ви такі є і що я за це буду платити?».
“Про будь-який бізнес наших засновників ми пишемо на правах реклами”
– «Люди допомогли» – це ми доходимо до жертводавців?
– Знайшлися люди, які схотіли вкласти у наш проект гроші.
– У вас є з ними етична домовленість: ви їх не називаєте?
– Я не уповноважений. Це не секрет. Але це не публічні люди, не бізнесмени великі, не політики.
– Дуже оригінально про них сказано на сайті. Зачитую: «Форпост» орієнтується на першочергове незаангажоване висвітлення діяльності органів влади, політичних партій, окремих політиків та заангажованих у політичні процеси бізнесменів». Ці жертводавці – заангажовані у політичні процеси?
– Ні. Тому що за всі роки свого життя в журналістиці я завжди цього дуже побоювався. Від цього нікуди не дінешся. Але ми не були готові бути чиїмись слугами. Я спитався у них напряму: «А навіщо вам воно треба?». З їхніх розмов я зрозумів, що час від часу у людей їхнього кола виникають певні проблеми у житті, які потребують висвітлення. Тобто час від часу вони мусять йти кланятися до ЗМІ, які за це беруть гроші, наскільки я зрозумів. Ці люди – середній клас. Їм краще дружити і допомагати своїм ЗМІ, ніж ходити раз на рік кланятися до інших ЗМІ. Чи є якась користь їхня, мені важко сказати. За ці півроку діяльності було різне, були притирки. Але такого, що: візьми і напиши, чи – не пиши такого, не було. Були питання: «А чи не міг би ти таку-то тему висвітлити?» Це – нормально. Якщо питають: «Чи не міг би ти про мій бізнес написати?», я кажу: «На правах реклами». Про будь-який бізнес наших засновників ми пишемо на правах реклами.
– Коли почали розповідати про жертводавців, то я подумав, що це люди, які бачили вашу політичну активність під час Майдану, бачили ваш економічний рух бойкотний (проти російських товарів – ред.), бачили плюси Олега Радика, і вирішили: сюди не шкода вкласти гроші.
– На жаль, все простіше.
– Їхній вплив на редакційну політику? Його немає?
– Та як немає? Вплив є. Ми живемо в інформаційному колі, ми обмінюємося думками, ми щось говоримо… Звісно, не зважаючи ні на що, я є вихованою людиною і я би не хотів, щоби один з наших жертводавців зранку прокинувся і прочитав у нас на сайті статтю, що він – мудак. Такі процеси я контролюю, звісно. І десь був такий момент, коли ми все обговорили, домовилися скільки буде “жертвоподач”. І я питаю: «А є список недоторканних?». Бізнесмени почухали голову і кажуть: «Ну, ми подумаємо». І думають до сих пір. У кожному ЗМІ ми прекрасно знаємо: хто є недоторканні, а хто є вороги. Я би зараз сказав, що ми взагалі нікого не любимо. Ми не зобов’язані нікого любити. Ми можемо бути суб’єктивними, ми можемо помилятися. Ми ні з ким не дружимо. Ми пишемо те, що ми думаємо. Ми не є об’єктивним ЗМІ. Ми є суб’єктивними. Тому що є думки Лобана, Онишкевича, Радика, Балущак. І вони можуть між собою не збігатися. У нас бувають такі сварки між собою! Але ти написав – ти ставиш своє прізвище. У нас заборонені псевдоніми. Ти відповідаєш своєю репутацією за те, що ти пишеш.
– А на сайті ви пишете, що працюєте на засадах фаховості та об’єктивності. А тут кажете, що ви – суб’єктивний.
Радик. А ви – не суб’єктивний7 Та всі суб’єктивні. Добре, я – суб’єктивний, ми вас обманули. Нема незалежних ЗМІ. New York Times не буде писати зла на власників New York Times, ну не треба мені це розказувати. І Zaxid.net ніколи не назве Андрія Івановича Садового злодієм, при всій повазі до мого однокурсника, який є редактором (Олег Онисько – головний редактор Zaxid.net – ред.).
“Маємо один принцип редакційної політики: нічого святого!”
– Однокурсника? Ви ще донедавна писали в анкетах, коли балотувалися до Верховної Ради: “незакінчена вища освіта”. Ви закінчили її?
– Чотири курси закінчив, зараз буду закінчувати п’ятий. Коли ми прийдемо до влади, вона буде страшною. І треба буде, все-таки, мати якийсь папірець.
– Не було такого варіанту, що ви працювали у 11-ти медіа, і факультет журналістики пропонував вам просто видати диплом?
– Я скажу інакше: мене ніхто ніколи за моє 45-річне життя не питав про диплом про освіту.
– ЦВК запитувала.
– І трошки так було мені незручно. 42 роки мені було. Хоча я думаю, що освіту треба мати. Але факультет журналістики треба закривати, на жаль. Це – хіба лише коло спілкування. Я дуже вдячний факультету журналістики за тих людей, з якими я два рази вчився. І два рази кидав. Дуже багато з них є успішними журналістами. А чи мені щось дало для розвитку особистості? Мабуть що – ні, на жаль.
– Отже, ви сперечаєтеся між собою — засновники.
– Не розмовляємо, буває, і по тижню.
– У вас є принципи редакційної політики, фундамент, засади?
– Нічого святого.
– Одна така засада? Її вистачає на всі випадки життя?
– Тиждень тому ми розмовляли з керівником відділу новин Наталією Балущак. Ми ж не пишемо ні про які вбивства, пограбування, ДТП, тобто про те, що найбільше люди читають, це не наш формат. От вона щось там скидує і питає: «Це – наш формат?». Чи я в неї запитав. Ми самі не знаємо, що таке – «наш формат». Це дуже інтуїтивна річ. Як ми її відчуваємо? Сьогодні сидить одна людина на стрічці новин — вона так відчуває. Завтра сидить інший, він так відчуває. Це дуже суб’єктивно, якихось таких правил гри не існує. Стараємося не дуже обманювати в заголовках. У трафіку нам не дуже розходиться. Хоча є якась спортивна складова, бо хочеться, щоби люди тебе читали. Мудрувати, що тебе читає лише 500 осіб, бо це – еліта, це трошки не для нас.
– Колись один чоловік мені казав, що якщо “Поступ” читає тисяча осіб, то цього цілком достатньо, бо більше розумних важко знайти.
– Це – дурня. Не знаю, можливо, цей чоловік був розумним. Я колись мав честь закривати “Пост-поступ”. Ми працювали в останній команді: і Лобан працював, і Онишкевич. Тоді якраз ось ця політика псевдоелітності довела до того, що його треба було закривати, бо його ніхто не читав. Коли на нього вже давав гроші Павло Лазаренко, аби був.
– Це цікаво: «Олег Радик: “Пост-поступ” фінансував Лазаренко.
– Тоді він був прем’єр-міністром України.
“Жоден текст не вартий того, щоби сваритися з людьми, з якими ти 20 років товаришуєш”
– Повернемося до ситуації: суперечка між засновниками. І тут своє вирішальне слово каже керуючий. Цікаво, чому така посада – керуючий?
– Та я міг себе і контр-адміралом назвати. А це ми жартували. Колись була така посада – “управляющий імєнієм”.
– І тут у суперечці Радик каже: «Але ж доменне ім’я зареєстроване на мене одного!»
– На мене зареєстроване?
– Так, можу показати виписку… То я – керуючий!
– Нє, ну тоді би люди образилися. Жоден текст не вартує того, щоби сваритися з людьми, з якими ти 20 років товаришуєш. Є певні речі, є дурниці. Я теж не подарунок, не педагог, і є деякі дурниці з мого боку. Але ми просто розмовляємо. Коли в людини сформована думка, коли вона каже: «Я вважаю, що це треба дати». Або я кажу: «Ти чого цього не дав?». Ну, і деколи суперечка закінчується: «Та пішов ти, та пішов я»… А наступного дня все добре.
– Всі засновники мають зарплату?
– Комерційна таємниця.
– Тепер я намагаюся вирахувати ваших “жертводавців”. Є такий простий спосіб. На «Форпості» є чимало реклами. Беру рекламодавця, дивлюся в державний реєстр, перевіряю юрособу і виходжу на кінцевого бенефіціара та знаходжу того доброго інвестора. І не викручую вам руки. Тепло?
– Гаряче. До речі, він судимий чи ні? Ви ж дивилися реєстр.
– Ні, не дивився. Зате знайшов ваш запит, щоби депутати львівських обласної та міської рад відповіли вам хто мав судимість, у кого вона скасована. Відповіли?
– Ні. Я збився з того, тому що всі люди, які мали судимість… Вона потім скасовується, і вони є несудимі. Це я погарячкував. Я цього не довідаюсь. Ну, хіба що поговорити з якимись полковником чи генералом, щоби тобі «злив» їхнє досьє. Це вже інший шлях, яким ми, можливо, і підемо.
– Наскільки радикальний «Форпост» на тлі інших?
– Ми не боїмося озвучувати. Ось у нас був недавно «Альфа-джаз», будь він проклятий, кожного разу він з’їдає мені рік життя (Спонсором щорічного джазового фестивалю у Львові є російський олігарх Михайло Фрідман, уродженець Львова – ред.). Вони ні на що не ображалися – що би наша бойкотна організація не робила. Образилися тільки тоді, коли я сказав: «Даємо 1234 гривні, за те, що хтось обіллє ВІПа зеленкою».
– Чому – 1234?
– А скільки їм дати? Я знав, що того не буде. Щоб облити ВІПа, треба бути самим ВІПом. Ви собі уявляєте, щоби таке було? Це, звичайно, екстремізм. Зате судитися – дуже важко. Ми даємо екстремістські думки, ми дружимо зі всіма. Як колишній член організованого озброєного формування Український добровольчий корпус «Правий сектор» я з цього сміюся. Звісно, ми не є аж такі гламурні та хороші. Ми можемо помилятися ,і ми цього не боїмося. Ми не є ні порохоботи, ні…
– …ні порохотяги?
– Особисто я Андрія Івановича (Садового – ред.) терпіти не можу. Але що би там не сталося, ми даємо йому слово.
– Є жертводавці, які його люблять?
– Ні. Це нормально, щоб давати слово. Для нас хіба є двоє-троє осіб, про яких ми не пишемо. Не буду їх називати.
– Ви казали, що список недоторканних не складений. А список доторканних є?
– Як ви собі це уявляєте? Це би було нецікаво. Ви маєте на увазі когось постійно піарити? Це не політичні речі. Піаримо кого? От Олега Радика піаримо. Може, я знов на вибори піду, як здурію (У 2014 році Олег Радик як самовисуванець балотувався на виборах до Верховної Ради – ред.).
– Майже ніхто не сумнівається в цьому. Тому що одна спроба вже була. Друга може бути успішною.
– Ви погано гуглили. Це була не перша спроба. Я ще ходив у міські депутати з таким самим “успіхом”.
– Добре, про міські депутати. Ви зараз є помічником одного з депутатів міської ради?
– Так. І дуже з цього вираховували: якщо я є помічником Ігоря Зінкевича з партії «УКРОП», чи Коломойський не дає мені грошей. На жаль, не дає.
– А я про інше подумав: «Варта-1» є дуже цікавий феномен у тому, що там так багато учасників цієї групи, що вона де-факто стала як ЗМІ у Фейсбуці.
– Це є реально унікум. Але у них вже є сайт «Варта-1», який бере 50-60 тисяч відвідувачів на день. І, до речі, я є його засновником.
– Тобто «Форпост» був лише такий пост попереду. А тепер уже «Варта-1»?
– «Форпост» – це елітний проект.
“На наступних виборах хочу в окрузі поїсти нерви Дубневича”
– Тобто ви у Верховну Раду підете із Зінкевичем разом?
– Ні. Я хочу піти по округу, де піде один з Дубневичів. Щоб посміятися, щоб поїсти йому нерви.
– Щоб посміятися чи перемогти одного з Дубневичів?
– А як його переможеш?
– Ну, Юрій Михальчишин перемагав (Юрій Михальчишин був обраний 2010 році народним депутатом від ВО “Свобода”- ред.).
– До речі, це мій товариш. Тоді я його не сприймав, а тепер сприймаю Юрія Михальчишина як нормального чоловіка. Та я жартую, а якщо серйозно, то я не бачу свого майбутнього у політиці. Мені абсолютно комфортно бути незалежним. Мені це ближче. Я не є надто радикальний. Хоча можу робити якісь агресивні рухи. Але бути політиком – це дуже важко. Не з моїм характером. Я так думаю.
– Скільки судових позовів має «Форпост»?
– Жодного.
– А скільки судових позовів має Олег Радик?
– Жодного.
– А скільки судів ви ініціювали?
– Жодного. При нашій системі битися головою об стінку чи за що судитися? Це не мій шлях. У нас тут уже Янукович подає в суд на Генеральну прокуратуру. Це – шлях у нікуди.
“Складемо книгу пам’яті про всіх колаборантів Львівщини”
– Складається враження, що ви вірите в громадянське суспільство і дієте методами громадянського суспільства: публічно виступати, оцінювати, засуджувати, критикувати, підтримувати. І це матиме ефект у громади, так?
– Матиме ефект. Навіть якщо зараз ситуація багато в чому стримує, бо – «Путін нападе». Колись ситуація, сподіваюся доживемо, зміниться. І всі ці люди мають бути покарані. Ми також ініціюємо створення львівського сайту – аналогу «Миротворця» .
– Розкажіть докладніше, це дуже цікаво.
– А це поки що ідея. Влітку її не втілиш. Я хочу зустрітися з людьми, поговорити.
– Всі колабораціоністи Львівщини будуть там?
– Ну, всі не бувають. Будемо старатися хоча би з поясненнями. Співпрацю з ворогом треба буде оформити. Є менші колабораціоністи, а є більші. Хтось там співає для росіян, хтось висловлюється за росіян, хтось ще щось. Це має бути книга пам’яті.
– Топ-п’ять колабораціоністів Олега Радика можете зараз швидко назвати?
– Ні.
– Ви не хочете додавати нам переглядів? Я заходив на «Форпост», там лише чотири відео. Ви не розвиваєте це.
– У нас немає поки що техніки. У нас дуже маленький штат людей.
– Скільки?
– Раз, два, три, чотири… П’ять осіб. У нас були перегляди поза 30 тисяч. Хоча реально свою десятку в день ми маємо залізно. Ми зараз відмовляємося від офісу. Він нам не потрібен. Ми півроку орендуємо офіс. Платимо там дві з чимось тисячі. І ми зрозуміли, що він нам не потрібен. Тому що коли це великий колектив, коли там увесь час сидять, то потрібен. А коли приходять один-двоє осіб, то це нудно. При теперішніх гаджетах новини можна ставити абсолютно без офісу. Ми не є великий сайт, ми не збираємося бути номер один у Львові.
“Скоро тебе будуть бити не тільки за те, що ти політик, але й за те, що громадський активіст”
– Яка майбутня роль сайту «Форпост», що він повинен зробити?
– Нема такої мети, щоб щось зробити. Просто робити те, що тобі подобається.
– Ви перейдете на роботу у «Варта-1». Там буде більше переглядів, більша аудиторія. Ви ж не можете розриватися на три сайти.
– Життя покаже. Як громадський активіст я себе майже відживаю. Коли у мене зараз беруть якісь коментарі, я завжди кажу, що я вже не громадський активіст.
– Чому, що трапилося?
– Суспільство стомилося. Зараз залишилися або дон-кіхоти, або продажні повії.
– Якщо в пропорції, то скільки дон-кіхотів, а скільки повій?
– Та немає взагалі зараз… Громадські активісти зараз – це судові позови, петиції, крики на фейсбуці. Люди втомилися від цього активізму. Мине ще кілька років, може 5, може три…
– А “жертводавці” зрозуміли, що громадянське суспільство можна брати під контроль, створюючи громадські організації, керовані?
– У нас, за даними відділу реєстрації громадських організацій і ЗМІ, чотири з половиною тисячі громадських організацій тільки у Львівській області. Перед Майданом було 1100. Як кажуть “москалі”, “люді прощьолкали тєму” і почали це все робити. І воно девальвувалося. Скоро тебе будуть бити не тільки за те, що ти політик, але й за те, що громадський активіст. І правильно будуть робити.
– Я переглядав громадські ради при деяких органах влади – одні і ті ж громадські активісти, як правило, там задіяні. Олег Радик також є.
– Олег Радик є у двох громадських радах. В одній він призупинив свою діяльність два чи три роки тому, при ДФС. Але вони мене ніяк не хочуть виключити. Писка ж їм не наб’єш. Я вже ображаю кого там можу, а вони не виключають. І ще я є при львівському хоспісі. Звідти мені якось не пасує виходити. А більше я ні до яких громадських рад не балотувався. Я казав людям, яким я довіряю: «Якщо ми туди йдемо, то робимо так, як роблять люди, які їх захоплюють. Робимо 150 печаток, щоби навіть “Розвиток громади” (ГО “Розвиток громади” – ред.) офігів від того. А бавитися в чесність: може люди проголосують? Ні. Не з тими людьми ви граєте в шахи.
“Стати в 44 роки телеведучим, не вимовляючи букву «р», маючи два різних вуха, поганий зір, – це трошки дивно”
– Десь я чув, що одна з форм незалежності – бути потрошки залежним від усіх. Саме з такої причини пішов Олег Радик на телеканал “Перший західний” вести програму «Великі перемовини»? А дехто подумав, що це продовження дружби із заступником голови обласної ради Володимиром Гірняком.
– Недавно Володимир Гірняк був… якби так сказати українською… “граний” за те, що їздив на форум, який інвестувала «Моршинська». Та не в тому справа. Я і Сашу Ганущина добре знаю, який, коли я їхав на фронт, подарував мені бронік. Усе було дуже простіше і банальніше. Директор цього каналу, Ольга Цап, моя однокурсниця. Вона взяла кількох громадських активістів на роботу. Мене не бачила кілька років і вирішила подивитися, чи я настільки дурний, як виглядаю на фейсбуці чи по телевізору, чи я адекватний. Ми порозмовляли. Вона вирішила, що адекватний. І я зрозумів, що отримаю пропозицію. Я такої не очікував. Ще й тема була про скандальні забудови. Я ледве не вив. Дуже складна тема. Вона цікавить осіб з 500, які в тому задіяні. Вони судяться по 5-7 років, вони знають як звати дітей один одного, вони вже все один одному сказали. Це не було цікаво. Потім ми цю передачу «Великі перемовини» переформатували і вже робимо передачі, які я, особисто, бачу. Це вже більш-менш мій авторський проект.
– Що ви можете зробити на “Першому західному”, чого не можете зробити на «Форпості»?
– Не знаю. Можу мамі привіт передати, наприклад. Це зовсім інше. Я ще не звик до ролі ведучого, чесно кажучи. Зараз, коли я тут завершу, я біжу туди. І перші дві хвилини мене штормить, я не знаю що казати. Я реально хвилююся. І при всьому своєму неадекватизмі, я не знаю — як людей перебивати, бо я – вихований. А вони хочуть виговоритися. І коли останні п’ять хвилин, то у них вмикається. Я вже казав: «Давайте запровадимо за останні п’ять хвилин тарифікацію. Дуже дорого беремо з політиків!». Бо вони в останні хвилини хочуть тобі розказати все, починаючи з дитячих років. Коли тобі кричать у вухо: «Олег, зупиняй, дві хвилини», а він тобі розказує, як він служив в армії. Тобто, це є зовсім інший проект. Він, звичайно, мені допомагає. Тому що є дуже багато переглядів. Хоча ще раз кажу, дуже це мені незвично. Бо стати в 44 роки телеведучим, не вимовляючи букву «р», маючи два різних вуха, поганий зір, – це трошки дивно. Але, видно, це такий час – не форматних людей.
“Не кожен митрополит може зібрати двадцятитисячну аудиторію, як на отець Юстин Бойко”
– Питання з інтернету: нехай пан Радик назве кілька керованих громадських організацій.
– Зараз кожен поважний політик має кілька громадських організацій, які на нього працюють. «Самопоміч» має свою громадську організацію «Самопоміч», яка винна бюджету гроші. Та всі мають.
– Тобто, не мати – це вже поганий тон?
– Це моветон. Це є шпарина. Тому що те, що не може робити партія «Самопоміч», може робити громадська організація «Самопоміч». Під тим самим брендом, під тими самими кольорами. Це така шпарина, яка реально дискредитувала всі ті наші громадські рухи.
– Ми в цьому цинізмі вже дійшли вершини чи дна?
– Зараз почнуться вибори, і знову наші депутати поїдуть н Схід. Ви подивіться, як люди балотувалися. Всі себе позиціонували як волонтер, громадський активіст. Ніхто ж не казав про себе – політик. Стидалися. Дна немає. Але вибори – це добре. Тому що вони хоча би раз у два роки роблять щось позитивне.
– Якби вибори відбулися сьогодні, за яку б політичну партію проголосував Олег Радик?
– Ой, це коштує тисяч сорок доларів, щоби я таке сказав! Та я жартую.
– Які гонорари в «Форпості»?
– Стаття від 500 до півтори тисяч гривень.
– Хто оцінює?
– Юрій Михайлович Лобан. Якого статті як мінімум 1000 гривень, бо файно пише. Я в це не лізу. У нас є сума, яка виділяється на гонорари, є сума, яка йде на зарплати. А розподіляє гонорари тільки він. Для того він – головний редактор. До речі, у нас в неділю є казання. Щонеділі отець Юстин Бойко пише нам своє слово. І найсмішніше, хай простить мене отець, – його читають 15-20 тисяч. Не кожен митрополит може зібрати двадцятитисячну аудиторію. Я здивований, що ми таке ввели. Ми не є надто віруючий сайт. Але ми таке робимо. Для мене дивно, що воно має ефект. І це людям потрібно.
– А ви, як прихожанин Української автокефальної православної церкви у США, – це жарт?
– Чому — жарт? Бо вона канонічна. А всі решта можуть оспорити. Я заходжу в будь-яку церкву, в яку є потреба зайти. У мене з тим нема жодних проблем. Хіба в російську не заходжу, я її обмальовую всілякими сатанинськими написами. У мене батьки греко-католики. А я в 17 років вирішив бути православним на знак протесту. Бо тоді, в 1989 році, всі масово ставали греко-католиками. Мене ще підтримала бабуся. Сказала: «Де ближче, там і ходжу, відчепіться від мене».
“Нормально, коли журналісти йдуть у політику. Ненормально, коли політики йдуть у журналістику”
– Брати, сестри — рідні, двоюрідні — пішли в громадський сектор, у журналістику?
– Ні-ні. Я один такий придурок. Я в батьків одинак. Але є двоюрідні, троюрідні. Але всі займаються, Богу дякувати, бізнесом.
– Яку модель попередніх інтернет-видань трошки відображає «Форпост»?
– Мабуть, всіх потрошки. Я не кажу, що ми дуже оригінальні. Я до того дуже спокійно ставлюся. Велосипед ми не винайдемо. Ми абсолютно такі як всі. Деколи є якесь своє бачення. Ми помиляємося, ми часто помиляємося. Нам це старші брати і сестри по інтернету тикають. А я завжди кажу: «А нам – можна».
– Які газети передплачує або купує в кіоску Олег Радик?
– Всі. Оце до останнього часу купував «Ратушу», а тепер не буду, бо Савельєв (Микола Савельєв — головний редактор “Ратуші”- ред.) не прийшов до мене на день народження. Стараюся купувати всі. Я сам газетяр. Але з часом газети відмирають. І це – факт. Газети будуть або елітними і коштуватимуть хіба що не долар, або безкоштовними — від політиків, щоби дурманити людей.
– Долю якого журналіста, який пішов з журналістки в політику, ви би хотіли повторити хоч у чомусь?
– Жодного. У нас хоч одна красива жінка політик-журналіст є? Це нормально, коли журналісти йдуть у політику. Мені ненормально, коли політики йдуть у журналістику. Оці передачі від Рабіновича, від Саакашвілі, оцей дурдом. Скоро вони свої телеканали зроблять. Будуть як секти, які ведуть свої передачі. Тобто хай купують собі канал, ведуть там свої передачі. І хай мені через кабельне телебачення показують. Хочу – буду дивитися. Це все до того йде. Зомбування. Якщо журналіст пішов у політику – це нормально. Тільки він уже не має називатися журналістом. Все, забудь. Він – політик. Коли політик стає журналістом, це щось таке, як зміна орієнтації.
– Ви покритикували Саакашвілі. А однією з засновниць громадської організації «Форпост» є Наталя Шелестак. Вона підтримувала “Рух нових сил” і Саакашвілі. Може образитися на вас. Ви маєте претензії до своїх засновників, якщо вони починають партійну діяльність?
– Мене абсолютно не цікавить їхня партійна, сексуальна та фінансова діяльність.
– І релігійна.
– У мене був тривалий час бізнес зі свідком Єгови. Я йому казав: «Все добре, тільки не проповідуй мені. Ми завжди знайдемо спільну мову. Тільки ти мені не проповідуй». Хоча їм наказано проповідувати. Але він цього ніколи не робив. І ми з ним 15 років гарно дружимо. Зараз я вже вийшов з цього бізнесу.
– Який бюджет «Форпосту» – місячний?
– Десь близько тисячі доларів.
– Навіщо вам потрібні відеокамери?
-У нас є така рубрика «Персоналії», і ми будемо робити їх більш детальними. Тому що ми робили «Персоналії» в більшості про тих, хто уже майже на узбіччі або пішов з життя. А тепер ми хочемо робити про тих, хто ще живий, хто ще впливає. Ми хочемо дещо познімати. Ще ми хочемо зробити проект «Звідки взявся Андрій Іванович Садовий». Хто його привів у львівську політику. Ось ви знаєте, хто?
– Самовисуванець.
– Ні. А це цікаво. Ще всі живі. Ми хочемо цей момент зловити. І це стосується не тільки Андрія Івановича. Це стосується всіх: хто, звідки взявся.
– Потім буде Синютка, Ганущин (Олег Синютка — голова Львівської ОДА, Олександр Ганущин — голова Львівської облради — ред.). Ви так будете йти?
– Про Синютку ми вже писали. Та звісно, що про всіх. Для нас немає святих.
– Хто з чиновників, можновладців, посадовців відмовляв в інтерв’ю чи інформації «Форпосту»?
– Ніхто. У нас нормальні зі всіма стосунки. У мене навіть є люди, які працюють в адміністрації Андрія Івановича, при всій моїй нелюбові до нього, з якими я нормально розмовляю. Я їх називаю «мінські домовленості». Тому що є певні речі, які треба вирішити. Ось недавно була ситуація, коли вдова атовця хотіла влаштувати дитину в садочок на Сихові. І ніхто не міг це вирішити. Я міг писати статтю: «Андрій Іванович – сволоч, всі сволочі, дитину атовця не беруть». Чи просто прийти і сказати: «Візьміть». І взяли. Всюди є нормальні люди. Всі політики та чиновники довго вираховували — чиї ми є. Вже, нарешті, заспокоїлися. Нічого такого не знайшли.
– Чиновники вже вирахували, хто стоїть за «Форпостом», а я в інтерв’ю з вами все ще не можу. Як ЗМІ не стати зливним бачком, ваша версія?
– Перевіряти інформацію. Але, буває, тобою теж інколи маніпулюють. Та немає нічого страшного в тому, коли якийсь мерзотник обгадив якогось негідника. А ти це написав, сидиш і смієшся: «Тепер розбирайтеся». Якщо він це сказав у вузькому колі, то це одне. А якщо так – то вже той кіпішує. Потім наступне покоління прочитає що казав вуйко про тата.
“Закон не читав, але совість мені підказує, що так треба”
– Рекламні матеріали маркуєте?
– Навіть у новинах ми їх маркуємо. Хоча їх не є так багато. Ми не є настільки популярний сайт, щоби за нами стояла черга.
– Якими рубриками маркуєте? Як закон каже?
– На правах реклами. Закон не читав, але совість мені підказує, що так треба. Ми також стараємося посилатися на всі ЗМІ. Були у нас такі моменти, коли ми ніби вкрали чийсь текст. Але це через недогляд. Було соромно. Ми не стидаємося, що в когось беремо текст. Ми не маємо такого штату, щоби дозволити собі вести всі новини самотужки. Ми стараємося ставити тільки львівські новини. Трамп нас не цікавить. Хіба що щось стосується Львова з Києва. І деколи, то мені так дівчата лестять, ставлять щось про бойкот. Видно, хочуть мене задобрити. Не в тему, але ставлять.
– Скільки матеріалів написали на прохання своїх жертводавців?
– Десь штук п’ять. Якщо наш жертводавець піднявся на найвищу гору Америки і ми про це написали, то це – “заказуха”? І це ми не маркували, бо це не напишеш:“На правах реклами”.
– Це мені нагадує як журналістку спитали, чи вона пише замовні матеріали. «Так, всі матеріали, які замовляє редактор, я пишу». А яку найбільшу винагороду пропонували журналістам «Форпосту» за непублікацію?
– Я в своєму житті ставив заказухи. Я – нормальний, як і всі. Але тут ми вирішили – не ставимо. І люди питалися: «Чи справді не ставите?». І один політтехнолог сказав Онишкевичу: «Молодці. Ви ж потім так здерете задорого».
– Як за цноту?
– Щось таке.
– Журналістів на роботу берете?
– Так. Нам треба двох дівчаток на новини. На ставку три тисячі гривень. Два тижні працюєш – два відпочиваєш. Але ти можеш працювати так, як домовишся.
– Я помилився, коли представив вас тільки як від «Форпосту». Треба було і від «Варти-1»?
– «Варта-1» – це ще зовсім сирий проект. Там сімейний підряд. Редактором є дружина Ігоря Зінкевича. Він буде зовсім іншим. Я не хочу, щоби це був сайт групи «Варта-1». Але, думаю, з вересня почнеться зовсім інше. Та на двох стільчиках не всидиш. Моя там роль консультанта.
– Ваша думка, журналістські стандарти – це як 10 заповідей?
– Якщо ви вірите в Бога, то є Божі заповіді. А причому тут журналістика? Часто кричать: а чого ви не дали думку тій стороні? Та якщо я в кожній новині буду давати думку тої сторони, і третьої сторони, і ще експерта, то я зійду з розуму з однієї новини. Це все певні натягнутості. Журналістика – це є суб’єктивна річ. З розвитком інтернету, фейсбуку, блогерства – це абсолютно зовсім інша річ. Я не бачу людей, які їх дотримують.
– Яких авторів бракує «Форпосту»?
– Багато блогерів люблять писати на фейсбуці. Ми розмовляємо з Павлишиним, Михальчишиним. Вони пишуть від серця. Їм прийшла думка – вони її написали. Я телефоную і прошу: «Ти б не міг трохи продовжити, щоби ми це поставили на «Форпост»?». А він вже виговорився. Ось про такі речі з блогерами дуже важко домовитися. З отцем Юстином привчаєш до неділі. Але люди пишуть від серця. Вони не на роботі. Та ми з цим працюємо. Щоби неділя була “забита” за церковною темою. І було кілька днів – за відомими людьми. І я би мав спокій з трафіком. Думаю, ми з вересня займемося цим.
Розмову вів Роман Шостак.