Фахівці вимагають реального соціального діалогу і урядових рішень.
Поки урядовці та профільне міністерство звітують про успішне впровадження чергових етапів медичної реформи, цифровізацію та нові інфраструктурні проєкти, реальний стан української медицини наближається до критичної межі. Жорсткий кадровий голод, низький рівень заробітних плат, відсутність правового захисту, системне виснаження працівників та ігнорування інтересів середнього й молодшого персоналу — це лише частина проблем, які публічно озвучили учасники круглого столу у Львівському пресклубі, присвяченому соціальному діалогу в медичній сфері. Про це пише DailyLviv.com.
Фахівці галузі, представники незалежних профспілок, практикуючі лікарі, медичні сестри та працівники екстреної медичної допомоги зібралися разом, аби окреслити реальний стан справ у медичних закладах по всій країні. Головний висновок зустрічі невтішний: без термінових змін на державному рівні та реального перегляду підходів до оплати й безпеки праці українську медицину вже у найближчі роки чекає колапс.
«Живемо наодинці з проблемами»: як реформи на папері розбігаються з реальністю
Відкриваючи обговорення, Оксана Слободяна, голова ради ГО «Медичний Рух «Будь Як Ми», наголосила на тому, що основний тягар лікувальної, наукової та фізичної роботи у період війни лягає на плечі медичних працівників, тоді як система продовжує ігнорувати їхні базові потреби.
«Поки чиновники під яскравими табличками, гаслами чи відеозвітами розповідають, як усе гаразд, основне навантаження — і фізичне, і психологічне — лягає на медиків, — сказала Оксана Слободяна. — Слід чесно доносити суспільству, яку вагому роль ми відіграємо в житті країни. Правда не дуже весела: медики покинуті на виживання. У мережах свято медичних працівників уже називають “жебрацьким святом”, адже відсутні нормальні зарплати, соціальна підтримка та безпека, яка має бути гарантована державою».
Найбільш незахищеними в нинішній системі залишаються представники середньої та молодшої ланки, а також бригади екстреної медичної допомоги, які щодня працюють у зонах підвищеного ризику.
Окрему тривогу фахівців викликає відсутність довгострокового планування. Оптимізація та постійні реорганізації закладів залишають медиків у стані абсолютної невизначеності щодо власного майбутнього.
«Медики не розуміють, що їх чекає завтра. Сьогодні заклад є, завтра він “оптимізований”, об’єднаний, і його вже немає. Як розвиватися фахівцю, коли відсутнє бачення перспективи? — запитує Оксана Слободяна. — А найгірше — це ситуація з нашими ветеранами праці. Виходячи на законну пенсію, пенсіонери-медики не можуть забезпечити собі навіть базових медикаментів для підтримки здоров’я. Це страшно, і це демотивує майбутні покоління».
Наслідки цього відчутні вже зараз: набір до медичних університетів та коледжів стрімко скорочується, а спрощення вступних вимог не вирішує головного питання — молоді фахівці не затримуються у державній медицині. Якщо у 2023 році під час профільних зустрічей у парламенті експерти прогнозували гостру кадрову кризу на 2028 рік, то сьогодні вона стала реальністю ще до розрахункових термінів. Через 3–5 років країна ризикує залишитися без потрібної кількості фахівців екстреної допомоги, вузьких спеціалістів та медсестер.
Профспілковий рух знизу: досвід боротьби за гідність у медсестринстві
Своїм практичним досвідом боротьби за права медичного персоналу поділилася медична сестра-анестезистка, яка має 16 років стажу в медицині та три роки тому заснувала незалежну первинну профспілку у своїй лікарні.
Ольга Лисивець, медична сестра-анестезистка, голова незалежної профспілки лікарні з міста Ніжина: «Поштовхом до створення профспілки стало масове та абсолютно необґрунтоване скорочення середнього й молодшого персоналу. Тоді ми об’єдналися, звернулися до міської ради й відстояли себе. Суспільство на той момент сприймало це як наші приватні проблеми, не усвідомлюючи наслідків.
Якщо взяти для прикладу мурашник: коли там є мурахи — вирує життя, якщо вони покидають його — залишається купа землі. Те саме й лікарня без медичного персоналу, роботу якого не замінить жоден штучний інтелект. Ми щодня виконуємо місію — рятуємо життя, але водночас відчуваємо себе в тіні. Коли тобі кажуть, що ти підлягаєш скороченню, виникає відчуття, ніби ти непотріб у професії, якій віддав роки».
Наслідком минулих скорочень став гострий кадровий голод, який сьогодні відчуває практично кожен медичний заклад: надмірне фізичне та емоційне навантаження на працюючих фахівців; ускладнення реалізації права на планову відпустку чи лікарняний; відсутність молодих кадрів (фахівці віком 20+ звільняються впродовж 1–2 місяців); погіршення умов перебування пацієнтів та ризик зниження якості допомоги.
Ольга Лисивець наголосила, що зневага до медсестринського персоналу проявляється навіть у побутових деталях: під час відкриття нових чи відремонтованих відділень адміністрації часто взагалі не передбачають кімнат відпочинку для середнього та молодшого персоналу.
«Нам потрібно об’єднуватися, створювати незалежні профспілки й формувати повагу до себе самостійно, — закликає колег Ольга Лисивець. — Ніхто замість нас цього не зробить. Коли ти не мовчиш, виносиш проблеми на рівень міської чи всеукраїнської ради, адміністрація починає реагувати та вирішувати питання, які раніше лежали за зачиненими дверима. Головне — поламати застарілі стереотипи про профспілки як про органи, що лише видають путівки, і вчитися відстоювати свої законні права».
Лікар і медсестра: єдина ланка чи системний розрив?
У ході дискусії піднімалося питання взаємовідносин та субординації між лікарським складом, середнім персоналом та адміністрацією закладів. Практикуючі фахівці переконані: розділяти медичну команду на «важливих» і «другорядних» працівників — це критична помилка.
На цьому наголосив лікар-хірург, голова незалежної профспілки з Миргорода Олексій Чуприна: «Соціальний діалог повинен поширюватися абсолютно на всі ланки процесу. Медсестри та молодші медичні сестри — це настільки ж важлива частина надання медичної допомоги, як і лікарі. Адміністраціям і власникам закладів іноді вигідно застосовувати принцип “розділяй і володарюй”. Створюється міф, ніби гроші для закладу заробляє лише лікар, оскільки саме він вносить відомості до електронної системи охорони здоров’я. Але це не так. Лікар призначає лікування, а вся основна, цілодобова робота лягає на плечі медсестер. Я можу бачити пацієнта в палаті 20–30 хвилин на день, а медсестра перебуває поруч з ним постійно».
Окремо Олексій Чуприна звернув увагу на неефективність декларативних документів щодо розвитку медсестринства, які ухвалюються на державному рівні без фінансового підґрунтя.
| Роки / Документ | Основний зміст та вимоги | Реальне забезпечення та мотивація |
| 2021–2023 рр. Дорожня карта розвитку медсестринства | Підвищення кваліфікаційних вимог, розширення функціоналу. | Виключно нематеріальна, емоційна мотивація («ви нам потрібні»). |
| 2024 р. Стратегічні напрямки розвитку | Запровадження обов’язкових заходів БПР (безперервного професійного розвитку). | Відсутність прив’язки зростання вимог до суттєвого підвищення базового рівня оплати праці. |
| 2026 р. Проєкт нової Дорожньої карти | Передання додаткового функціоналу, створення закладів сестринського догляду. | Збереження базових тарифних ставок на рівні мінімально допустимих гарантій. |
«Нематеріальна мотивація дає короткочасний емоційний підйом. Але коли ми стикаємося з реальністю, стає зрозуміло: справжня мотивація та гідне ставлення — це належна оплата праці. Гроші ніхто не скасовував. Тільки гідна зарплата гарантує суспільству гідну працю», – резюмував Олексій Чуприна.
Коментуючи ініціативи щодо надання медсестрам права та обов’язку самостійно вносити дані до електронних медичних систем, фахівці зазначають, що в умовах стаціонару це створить додатковий бюрократичний хаос, адже за використання кожного робочого місця в системі заклад має сплачувати кошти, а часу на роботу за комп’ютером у медсестер, які мають бути біля ліжка хворого, просто немає.
Екстрена медична допомога в умовах війни: реформи на межі ризику
Зрушення та гострі проблеми у сфері екстреної медичної допомоги (ЕМД) висвітлила голова первинної профспілкової організації Полтавського обласного центру ЕМД Оксана Свинаренко: «Екстрена допомога — це перша ланка, яка виїжджає на найважчі та критичні виклики, працюючи сьогодні у надскладних умовах війни. На тлі кадрового дефіциту з 1 січня 2025 року набули чинності норми, згідно з якими до складу бригади може входити лише один парамедик та один медичний технік.
На мою думку, втілювати таку концепцію під час війни недоречно. На викликах нас нерідко очікують пацієнти з нестабільним психологічним станом, трапляються напади. У складі бригад працює багато жінок. Один медичний працівник не в змозі фізично та якісно закрити всі потреби на важкому виклику, навіть якщо водій має додаткову кваліфікацію екстреного медичного техніка».
Ключові проблеми сфери екстреної медичної допомоги:
1. Запровадження бригад у складі “1 парамедик + 1 технік” в умовах воєнного стану.
2. Диспропорція в оплаті праці (підвищення торкнулося лікарів, оминаючи парамедиків, диспетчерів і техніків).
3. Застарілість урядових гарантій (Постанова КМУ № 28 від 2023 року не відповідає поточним економічним реаліям).
4. Нерівномірне забезпечення засобами індивідуального захисту (бронежилети, шоломи) у регіонах.
5. Зміна маршрутизації (Постанова № 917) без належної організації базових побутових умов для відпочинку бригад.
Окремо спікерка зупинилася на питанні заробітної плати та захисту медичних працівників на викликах. «Уряд анонсував підвищення зарплат в ЕМД до 35 000 гривень, але це торкнулося першочергово лікарів. Проте основна маса викликів сьогодні тримається на парамедиках, які часто виїжджають по одному. Постанова КМУ № 28 від 2023 року гарантує мінімум 13 500 грн для середнього персоналу та 20 000 грн для лікарів. Це застарілі норми, які в нинішніх економічних умовах спричиняють колосальний відтік кадрів за кордон чи в приватний сектор, – сказала Оксана Свинаренко.– Крім того, нагальним залишається питання прийняття законопроєкту №1021 про запровадження кримінальної відповідальності за напад на медичних працівників. Коли бригади працюють на межі можливого, вирішуючи долю життя пацієнта за секунди, вони мають бути захищені законом від агресії чи протидії».
Про безпеку медиків також говорила медсестра Антоніна Шацило , вказавши, що наразі київські медики регулярно працюють під масованими обстрілами.
Петиція про відставку міністра як крок відчаю
Учасники круглого столу підкреслили: тривалий час медична спільнота намагалася вести конструктивний діалог з керівництвом профільного міністерства, надсилаючи резолюції, звернення та аналітичні записки. Проте відсутність реальних змін змусила активістів вдатися до більш рішучих дій.
З виступу активістів медичного руху:
«Ми були серед ініціаторів створення петиції щодо звільнення міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка. Ми чітко розуміємо, що не все залежить виключно від очільника міністерства, і що багато питань вирішуються на місцях. Але коли відсутня політична воля врегулювати банальні речі — навантаження на медсестер, чіткий порядок впровадження пакетів НСЗУ, прозорі правила гри на ринку, — міністерство не виконує своєї основної функції.
Це крок відчаю. Ми не можемо просто сидіти й чекати. У нас ще є кваліфікаційний ресурс і мережа закладів. Але якщо рухатися лише “піар-темпами”, ми втратимо і людей, і медицину як таку. Замість імітації реформ потрібні чіткі, законодавчо закріплені рішення, які гарантуватимуть медику безпеку, гідну оплату та впевненість у завтрашньому дні».
П’ять вимог медичної спільноти
Підбиваючи підсумки обговорення, учасники заходу констатували: збереження медичної системи України в умовах воєнних та післявоєнних викликів можливе лише за умови переходу від формальних звітів до дієвого соціального діалогу.
Для цього медична спільнота висуває такі першочергові вимоги до органів державної влади:
- Перегляд базових державних гарантій з оплати праці. Оновлення Постанови КМУ № 28 та встановлення тарифних ставок, що відповідають реальному економічному стану та навантаженню на медичних працівників усіх ланок.
- Законодавчий захист медиків. Невідкладний розгляд та ухвалення законопроєкту № 1021 щодо кримінальної відповідальності за напади на працівників охорони здоров’я та екстреної медичної допомоги під час виконання ними службових обов’язків.
- Зважений підхід до реформування ЕМД. Призупинення або корегування впровадження бригад скороченого складу (1 парамедик + 1 технік) на період дії воєнного стану задля збереження якості допомоги та безпеки персоналу.
- Укладення якісної галузевої угоди. Затвердження чітких механізмів регулювання умов праці, соціально-побутових пільг та навантаження для середнього й молодшого медичного персоналу.
- Розвиток та підтримка незалежного профспілкового руху. Забезпечення реальної участі представників трудових колективів у прийнятті управлінських рішень як на рівні окремих закладів, так і на рівні Міністерства охорони здоров’я.