У “Мшанецьких колибах”, центрі літнього «дикого» відпочинку на природі, розпочався новий сезон.
Про це розповів о. Роман Гром, настоятель церкви села Мшанець, для громади якого “Мшанецькі колиби” стали обнадійливим соціальним підприємництвом.
о. Роман Гром
“Мшанецькі колиби – це центр літнього «дикого» відпочинку на природі, соціальне підприємництво територіальної громади села Мшанець. Місія створення такого центру – показати, що можна розвивати підприємництво у сфері туризму та послуг у таких малих громадах, як наша. У селі Мшанець проживає лише 140 осіб, середній вік яких складає 68 років”, – розповідає о. Роман Гром про ідею створення відпочинкового табору.
Він каже, що головне призначення табору “Мшанецькі колиби” – це проведення літніх молодіжних таборів, вишколів, рефлексійних ігор, тімбілдінгів.
Проєкт започаткований і зреалізований у 2019 році за кошти Української освітньої платформи, яка на будівництво першої колиби дала 200 тисяч гривень.
“Торік ми ціле літо проводили табори для дітей, які постраждали від війни. У різних організацій знаходили кошти. Відтак для дітей-ВПО перебування у таборі було цілком безплатним. З ними працювали психологи, виховники за оригінальною авторською психокорекційною програмою. Табори тривали по 10 днів. За минуле літо у нас пройшли реабілітацію близько 400 дітей”, – розповідає о. Роман Гром.
Він каже, що цього року наразі є фінансування на три табори.
“На цей раз хочемо трохи змістити фокус, щоб оздоровлювати не лише дітей ВПО, а також хочемо залучати до таборування дітей військових”, – наголошує на особливості цьогорічного сезону священник.
Прибуток, який, за словами о. Романа Грома, отримують ”Мшанецькі колиби” наразі невеликий і його реінвестують у подальшу розбудову табору. Але в цьому проєкті важливий не стільки дохід від соціального підприємництва, скільки зайнятість для місцевих мешканців, яким важко знайти роботу в далекому гірському селі за 130 кілометрів від Львова.
“У “Мшанецьких колибах” переважно працюють місцеві люди, які не мали роботи. Зараз ми до роботи в екотаборі залучаємо також ВПО, які осіли у нашому селі”, – розповідає священник.
Він покладає велику надію на переселенців, які, на його думку, можуть вдихнути друге життя в село, звідки вже виїхало понад половину місцевих мешканців.
За словами Людмили Кардаш, переселенки з Краматорська, координаторки проєкту Women’s New Horizons (адвокаційна підтримка внутрішньо переміщених жінок у Львівській області), сьогодні у Стрілківській тергромаді проживає 300 внутрішньо переміщених осіб, донедавна в громаді проживали близько 2 тисяч переселенців.
“Найгострішою проблемою у Стрілківській громаді – є питання з працевлаштуванням. Залишалися в основному ті, хто знайшов застосування в громаді. Хто активніший з переселенців, ті вже повідкривали свої гуртки, влаштувалися в школу викладачами англійської та української мови, релокували свій бізнес або відкрили власну справу, наприклад, перукарню”, – розповідає Людмила Кардаш.
Олександр Кардаш, переселенець з Краматорська, студент Харківського університету, влаштувався на роботу вихователем екотабору «Мшанецькі колиби». Він розповів, що дуже часто приходив до колиб – дуже сподобалося це місце. Згодом вдалось познайомитися з вихователями, які запропонували йому на волонтерських засадах спробувати себе в ролі вихователя.
“З другого заїзду я вже розпочав тут працювати, – каже Олександр. – Моє наставництво тривало аж до вересня. Тут оздоровлювалися діти з Краматорська, Ірпеня, Гостомеля, Лисичанська, Херсону. Діти тут забували про війну. І це – найголовніше. Це було класно перебувати тут, в цій атмосфері з дітьми, і відокремитися від усієї цієї біди, яка відбувається в країні. Перші три місяці я волонтерив, згодом отець Роман запропонував мені працювати в екоцентрі на постійній основі вихователем. Я вирішив залишитися в цьому селі, проживати тут постійно. Також планую перевестись в УКУ на навчання”, – підсумовує Олександр Кардаш.
Людмила і Олександр Кардаші.
Довідка
Мшанець входить до складу Стрілківської сільської громади Самбірського (до 2020 р. — Старосамбірського) району Львівської області. Перша збережена письмова згадка про село датується 1446 роком.
Це найбільш досліджене село в історико-етнографічному вимірі не тільки в Україні, але й у всій Центрально-Східній Європі, головно завдяки діяльності отця Михайла Зубрицького, який тут душпастирював у 1883—1914 роках та поєднав служіння сільського священника і громадського діяча з великою науковою працею над історією, культурою та побутом села і сусіднього регіону, залучивши до цих досліджень Івана Франка, Володимира Гнатюка, Іларіона Свєнціцького, Хведора Вовка, які відвідували Мшанець для польових досліджень. Про Мшанець також згадували історики Михайло Грушевський та Богдан Барвінський.
Нині у селі Мшанець проживає 140 осіб, середній вік яких складає 68 років. Відстань до Львова -130 км. До українсько-польського кордону, на якому тут немає пункту перепуску, – 1 км.
Відвідини села Мшанець відбулися під час престуру, який організовано в рамках проєкту Women’s New Horizons (адвокаційна підтримка внутрішньо переміщених жінок у Львівській області), що його реалізовує ГО «Центр «Жіночі перспективи» за підтримки проєкту ООН Жінки в Україні «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» та фінансує Уряд Швеції у співпраці з Офісом віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
