Як у наркодиспансері його доза виросла вдвічі, а врятувався від залежності у християнському реабілітаційному центрі.
У Львові координатор християнських реабілітаційних центрів в Україні Дмитро Синько (Церква “Нове покоління”, Харків) розповів, пише Dailylviv, чому підтримав всеукраїнську попереджувальну акцію – автомотопробіг всією Україною “Шлях незалежних“. Він сам десять років життя був залежний від наркотиків і близький до смерті. Останніх вісім років живе без них. Здобув два дипломи про вищу освіту. І головною роботою зробив служіння тим, хто хоче звільнитися від наркотичної або алкогольної залежності. У 250-ти центрах, які координує 35-річний Дмитро Синько, шукають шлях до свободи 4 700 людей. Є такий центр і у Львові, який очолює Антон Тітов.
– Я закінчив школу лише з двома четвірками – за мови, – розповів Дмитро Синько на пресконференції у Львівському пресклубі. – Активно займався спортом, грав у футбол. Вживати наркотики почав з кінця 9-го класу. Я не шукав наркотик. Він сам до мене прийшов. Почалося з легких наркотиків: куріння маріхуани. Потім – більш важкі наркотики. Метадон. Потім опіум, у народі кажуть “ширка”. І так потихеньку я почав вживати. Це – реально – дуже страшно. Я зараз згадую тих десять років… Втрата взаємин з батьками – насамперед. Нас троє в сім’ї – у мене є старший брат і молодша сестра. І як би це боляче не звучало, нехай моя мама, якщо побачить це інтерв’ю, пробачить мені, тоді вона сказала: “Синочку, ми не хочемо, щоб ти всіх нас загнав у могилу”. Батьки мені сказали: “Ми тобі дамо грошей, а ти просто вколися – і помри. Тому що нам є для кого жити”.
Я не засуджую свою матір. Я аналізую зараз батьків тих наркозалежних, з якими я зараз працюю, і чудово їх розумію. Це дуже великий біль: бачити, як твій син чи донька вживають наркотики і гинуть. Я вдячний Богу, вдячний батькові, в якого не опустилися руки. Він мене привіз у християнський реабілітаційний центр. Від мене залишалося десь 60 кг ваги. Я був жовтого кольору як цей стіл. Можливо, якби я знав раніше про такі центри, то мій шлях наркомана був би, напевно, меншим. Я б раніше туди приїхав. Слава Богу, за кожного, хто служив мені, моє життя почало змінюватися.
А ще раніше, коли я уже зрозумів, що треба мені звільнитися від наркотиків, я прийшов у державний наркодиспансер. Думаю, ну все, буду тут, покину вживати наркотики. Але у наркодиспансері моя доза виросла вдвічі! Там два рази в день приходить наркоторговець з пляшкою, наповненою наркотиками. Гроші кидаєш – і тобі по мотузці піднімається. Побув я в тому наркодиспансері тиждень і думаю: треба йти звідси.
Потім замінна терапія прийшла в моду. Може, десь на Заході вона й спрямована на те, щоби мінімізувати вживання наркотиків, щоб стан хвороби був меншим. Але коли наркомана після такої терапії у нас скеровують на реабілітацію, то там доза просто зростає. Людину прив’язують до міста, бо треба вранці йти за дозою. Стаєш зомбі.
Я вдячний, що мене повезли в християнський реабілітаційний центр, бо мій організм уже втомився. Ось тут є людина, якій я завдячую своїм теперішнім життям. Це перша людина, яка почала мені служити на реабілітації. Допомагав мені вмиватися, купатися, їсти – навчав мене заново жити. Антон Тітов є регіональним керівником нашим у західному регіоні, у Львові ми маємо свій центр.
Коли я був наркоманом, я нікого не обманював, не крав. Мені легше було головою попрацювати і заробити грошей, щоб вживати. Але, пройшовши реабілітацію, я не пішов займатися своїм бізнесом, а прийняв рішення служити таким самим хлопцям, яким був сам. Коли у мене була дуже велика доза наркотиків, я думав, що помру таким залежним, такою поганою людиною… Після реабілітації я вдячний всім. Коли я казав: “Я помру”, то, слава Ісусу, він сказав: “У мене інші на тебе плани”.
У мене дві маленькі доньки: одній – 5 років, іншій – 2 рочки. У мене – дружина. У мене – служіння. Моє життя розвивається: я росту, навчаюся. І служу таким самим хлопцям, як і сам. І тому вважаю своїм обов’язком підтримати таку акцію і зробити так, щоб не було гонінь на наші християнські реабілітаційні центри. Ми не кажемо, що ми – ідеальні. Ми просимо у держави, у СБУ, у МВС, санепідемстанції – йдемо на діалог, допоможіть нам. А то виходить, що ми допомагаємо державі, а вона трошки збоку стає.
Відео: Львівський пресклуб